Українські народні казки

Жінка в печері

Українська народна казка Гуцульщини

Був великий дідич та й мав одного сина. Син його оженився і пішов до війська. А його жінка зробила дитину. Хтось її підмовив. Тато написав до сина: «Твоя жінка дитину має. Що з нею робити?» А син відписав, аби слуги вбили її і принесли очі напоказ. Тато кинув невістку з дитиною у пивницю, і навіть не дали їй дитину в щось завити. І вона в тій пивници сиділа зо три неділи голодна.

А як вона в того пана була за невістку, то її друзями були кіт і пес. Кота слуги дуже годували, давали йому хліба, м’яса. А кіт що злапає, то все тягне в пивницю. А вона все брала в кота та й їла. Та й мандибурку сиру гризла.

А в три неділи пан сказав слугам повести її в ліс і там убити. І вибрати з неї очі. Завели її слуги в скалу, з тою дитиною разом, і там хотіли її вбити. А за ними, за тими слугами, пішов пес. Слуги порадилися, щоб не вбити її, а вбити пса, вибрати з него очі та й принести панови. І так зробили, вбили пса і занесли його очі панови.

А вона ся лишила в скалі, і велика буря зробилася, громи, дощ. А вона з дитиною залізла в печеру. В тій печері сиділа олениця. Та олениця була дійна. І так олениця освоїлася з нею, що вона її доїла і пила молоко. І цим ся живила, і хлопчика молоком годувала.

І жила вона з хлопчиком у ті печері вісім років. Вовки з’їли вівцю, і вона найшла овечу шкіру і загорнула хлопчика. І так ходив хлопчик у ті шкірі. І все її питав. А вона йому розказувала, як її вбити хотіли, і все розказувала свому хлопчикови.

А чоловік її, що в армії служив, аж у вісім років прийшов т’хаті. Та й зачав питатися за свою жінку пана, свого тата. А тато розказав, що жінку вбили і очі з неї принесли.

Чоловік з того туску взяв товаришів і пішов на польовання. І зайшли вони в той потік, де олениця жила та й його жінка. Надлетів олень, і вони за тим оленем бігли. І забіг він у ту рипу. А відти вибігла цілком гола жінка. То була його жінка. Він сказав до своїх товаришів:

— Йой, що це таке?!

Він дуже напудився, думав, що йому то привиділося, що він прийшов на то місце, де його жінки кров пролито. І вона сказала йому:

— Ні, тобі не привиділося, я дійсно твоя жінка. А він лиш штрикнув, обняв її, поцілував і сказав:

— Прости мені.

І взяв він до себе жінку й хлопчика. І оленицю забрав.

Хлопчик мав вісім років, він його дав у школу, на науку. А жінка ще жила з ним п’ять років, а в п’ять років умерла, і він зробив великий похорон. І поклали слугу, аби дозирав у стайні оленицю. А той десь пішов, а олениця врвалася і побігла на її гріб, та й до рання на тому гробі погинула.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
18 серпня 1988 року
Оповідач: Болдиш Катерина Юріївна (1914 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.