Українські народні казки

Жінка від Баби Яги

Українська народна казка Гуцульщини

У царя був син, і казав йому цар женитися. А він: — Я хочу, тату, мати таку жінку, аби лиш у мене така була. Аби на світі кращої не було, як у мене. І пішов він шукати собі таку дівчину. І зайшов у хащу, в ліс. І найшов там хатину, а в хатині був чоловік, дідок старенький. Каже до него дідок:

— Куди йдеш, царський сину?

— Іду, — каже, — жінки шукати. Такої гарної, аби лиш у мене така була.

А той дідок каже йому:

— Я тобі найду. Є в Баби Яги три доньки. Вони, — каже, — ходять у мій став купатися. Як вони ся розберуть і підуть у воду, а ти би вкрав сорочку з наймолодшої. То буде твоя жінка. І би ти не давав їй сорочки, бо вона втече.

І він украв ту сорочку. А вона з води вийшла, їмилася за него й питає:

— Куди ж ти мене ведеш? А він каже:

— До діда.

Вона зачала його дуже просити, щоб він дав їй сорочку, бо їй встидно йти до діда голою. Він подав їй рукав. А вона руку всилила, сіпнула, вирвала сорочку і втекла. Прийшов він до діда та й каже:

— Вона втекла. Я подав їй сорочку, бо пожалів, що гола. А дідо каже:

— Тепер тобі, сину, треба чекати рік. Вони аж через рік прийдуть.

За рік він з дідом дуже добре розізнався. Ходив по лісі на полювання, вбивав звірку, та й жили оба з дідом. М’ясо пекли, їли і так собі жили. Так минув рік. І настав той день, коли мали прийти дочки Баби Яги. Дідо каже йому:

— Ти сховайся, щоб вони тебе не помітили, бо як помітять, то знов треба буде чекати рік.

І він сховався. Вони прийшли, пороздягалися, і одна за другою — в воду. А він вискочив і сорочку наймолодшої — хап! І вона вже приходить д’нему гола. І веде він її голу до діда. Вже не помагає їй, що вона просить. Дідо йому каже:

— Не дай їй сорочки, бо втече і не найдеш її. А хоч найдеш, то буде дуже трудна справа її взяти. Веди її, — каже, — додому голу.

Так він її вів усю дорогу, доки не зайшли в місто. І купив він їй вбрання від ніг до голови — все, що потрібно на женщину. Та й привів її додому.

А через два місяці йому треба було йти в армію на маневри. І жінку свою він лишає на сестру. І каже сестрі:

— Щоб ти не дала мої жінці її сорочки. Бо втече, і я її не найду.

І пішов він на три місяці. А жінка дома показувала три місяці всякі фокуси. Нарешті з’їхалося багато панів, і вона їм каже:

— Я би вам ще не таке показала, якби мені чоловікова сестра дала мою сорочку.

Пани склали великі гроші, і чоловікова сестра взяла та й подала їй ту сорочку. А вона вбралася в ту сорочку і втекла.

Чоловік приходить з армії, а жінки нема. Жаль йому зробилося, і сказав він:

— Я ще раз піду її шукати. Найду — гаразд, не найду — другий гаразд.

Пішов він у ліс до того діда, а там, де була дідова хатка, вже лиш кропива росте. Надибав він на дорозі другого діда. Той дідо йому сказав:

— У тебе жінка — дочка Баби Яги. Вона живе за Скляними горами. І пішов він шукати ті Скляні гори. І добрався до них, і знайшов Бабу

Ягу з дочками. А ті дочки могли перетворюватися у що хоч: і в лебедів, і в звірів різних. Баба помітила його та й каже:

— Ти, жениху, прийшов женитися?

А хата в них огороджена залізним парканом, і на кожній залізній штахетині людська голова наткнута. А одна штахетина коло брами ще порожня. Баба Яга йому каже:

— От видиш, я всіх поженила. Он ще одна порожня штахетина, то на твою голову.

Але його жінка вже йому стала тут допомагати. Дала вона йому прутик такий і пищалочку. І сказала:

— Як мама моя буде щось від тебе вимагати, аби-с свиснув у пищалку. До тебе будуть приходити і будуть тобі помагати.

Питає баба:

— Ти хочеш женитися?

— Хочу, — каже він.

— Виконаєш три мої завдання і оженишся. І сказала баба:

— Я, синку, думаю, що в першу чергу треба злагодити на весілля хліба.

І сказала вона, що він має робити. А жінка його прийшла до него й питає:

— Що вона тобі сказала?

— Сказала, аби я злагодив на весілля хліба. І показала мені площу лісу. Щоб я той ліс вирубав, пні викорчував, поле засіяв пшеницею, пшеницю зжав, змолотив, змолов і спік хліб. Це за одну ніч має зробитися.

А жінка йому сказала:

— Аби-с увечері свиснув у пищалку. До тебе мають прийти слуги. Ти даш команду, і тобі то зроблять.

Увечір він свиснув у пищалку, і прийшли слуги.

— Що треба зробити? А він каже:

— Цей ліс вирізати, пні викорчувати, насіяти пшениці, і аби на ранок хліб з тої пшениці був.

Кажуть йому:

— Лягай, все буде зроблено.

Рано він устав, подивився, а там лиш поле вже, де був ліс. І пшениця зжата. І хліб уже готовий, лиш їсти. Дає йому баба друге завдання:

— Треба, — каже, — риби на весілля заготовити. Бачиш, — каже, — долину? Треба, щоб на тому місці був став і щоб у ньому було повно риби. Завтра будемо лапати рибу.

Увечері свиснув він у пищалку, приходять слуги.

— Що вам треба? А він каже:

— Треба, щоб до дня був на тій долині став, щоб було в нім повно води, а в тій воді повно риби. Бо треба риби на весілля.

— Буде зроблено, — кажуть йому. — Лягай спати. Рано встав він, подивився — все зроблено. А бабка каже:

— Ти виконав мій приказ, але ти мені слуги помучив. Завтра будемо йти в став рибу лапати.

А тота дівка йому підказує:

— Як будеш іти з мамою рибу лапати, аби-с не лапав котру-небудь. Я буду в ставку рибою і трошки кину хвостом. Тоді ти сягай по мене і витягай мене з води.

Він пішов з бабою і так зробив. Витяг ту рибу, і то була його жінка. На третій день каже йому баба:

— Будеш вчитися їхати на кобилах, бо треба їхати до шлюбу. А жінка йому підказала:

— Нас буде три. Я буду середня, а дві кобили будуть по краях. Аби-с мене брав, бо як возьмеш другу, то ті рознесе. І він взяв середню, і виводить її надвір зі стайні. А баба каже:

— А чого взяв наймолодшу?

— Так попало, — каже.

— То сідай та й їдь.

А дочка згадала йому за той ціпок, що перше дала.

— Ти мене тим ціпком легенько бий межи вуха, щоб я дуже високо не залітала і тебе не рознесла. І там будем собі балакати.

І він сів на ню, і так їхали, і розмовляли собі. А бабка кричить йому:

— Вже доста їхати! Сідай на землю. Не мордуй, — каже, — кобилку. Сів він на землю, а баба йому каже:

— Бери собі жінку і йди, відки-с прийшов. Раз ти її найшов, то бери її собі.

І приїхав він з нею додому, і живуть собі й понині.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
27 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також