Українські народні казки

Жінка панського сина
Українська народна казка Покуття

Жили пан і пані. І був у них хлопець. Дуже файний був той хлопець. І сказав він татови й мамі: — Я йду в світ шукати собі пари. Попрощався з татом, з мамою та й пішов.

Ходив він, ходив скрізь по світі, аж прийшов під такий маленький лісок. А там росте дуб, такий високий-високий. А коло дуба стоїть старий дід. Підійшов він до того діда та й питає:

— Що ви, діду, робите?

— Стою. А ти куди йдеш?

— Я шукаю собі файної дівчини. Хочу женитися. А дід каже:

— Добре. Зараз буде файна дівчина. На тобі три зерна пшениці і лізь на цей дуб. Як вилізеш, кинеш одно зерно пшениці по один бік дуба, друге зерно — по другий, а третє лишиш у кишені.

Взяв хлопець ту пшеницю, виліз на дерево і кинув одно зерно по однім боці дуба. Як починає йти дощ! Такий дощ, як з цівки, ллється. Кинув він тоді друге зерно по другім боці дуба. Дощ став, а сніг такий паде сильний, що світу не видко. Нарешті сніг перестав падати і загріло файне сонечко. Він подивився вдолину, а під дубом стоїть дівчина, така файна, що він ще такої файної не видів. І каже та дівчина:

— Злазь скорше, бо я вже на тебе чекаю.

Хлопець зліз з дуба, і йдуть разом з тою дівчиною до його родичів. Прийшли вони, і хлопець каже:

— Тату, я хочу женитися з сею дівчиною. Тато йому:

— Хоч’ — женися. Я роблю весілля.

Пан зробив весілля, і жиють вони собі разом. Кожного ранку слуга брав молоду жінку в бричку і віз на широку толоку в долині. Приїжджає вона туди, сідає в крісло і вишиває рушники. А під вечір слуга приїздить і бере її додому.

Одного разу вишиває вона там, і надійшли три циганки. Та й говорять:

— Дивися, вона нічого не робить і так добре жиє. Все має. Киньмо її в сю керницю. А вбрання з неї убере та, котра трошки біліша з нас трьох. Сяде в се крісло та й буде шити. Відки він буде знати, що се не його жінка?

Прийшли циганки, ту пані розібрали та й голу кинули в керницю. Та, що була біліша, вбрала її убрання та й сіла в крісло шити. Каже до тих двох:

— Ви йдіть. Та й приходіть до мене. Я буду вам все давати, бо в мене багато всього буде.

Тоти дві циганки пішли. А ся сидить у кріслі та й шиє.

Увечір приїздить наймит, бере її в бричку, везе додому. І дивиться наймит, хто то? Привіз її додому, повечеряли та й полягали спати. А чоловік, що його жінку втопили, душею чує, що се не його жінка.

На другий день циганка встала, вбралася. Слуга взяв її в бричку і відвіз д’керници шити. А ввечір знов приїхав, взяв її в бричку та й привіз додому.

Молодий чоловік таки пізнає, що се не його жінка. І його сисе мучить. Третьої днини рано він каже до жінки, до тої циганки:

— Ти ниньки не їдь шити, побудь дома. А я десь трохи поїду. Циганка лишилася дома. А він каже до наймита:

— Запрягай у бричку коні та й поїдем до тої керниці, де моя жінка шиє.

Наймит упряг коні, посідали в бричку та й поїхали до тої керниці. Приїхали, він зліз з брички та й дивиться в керницю. А в керниці пливає по воді яблуко, таке файне, що він ще такого не видів. Хоче то яблуко зловити, а вода в керниці близько — так, що він рукою може досягнути. Хоче зловити яблуко, а яблуко то поринає вдолину, то піднімається вгору, не дається йому. Він каже до наймита:

— Їдь додому і привези мені кошик. Я його кошиком злапаю. Наймит поїхав додому, привіз йому кошик, він опустив кошик у керницю і хоче зловити яблуко. А яблуко поза кошик та й у воду, вдолину. І не дається зловити. Так він мучився цілий день. Тоді каже наймитови:

— Запрягай коні та й їдем додому. Приїхали додому, полягали спати.

Прийшов четвертий день, і він знов їде д’керници з наймитом, а циганці не зволяє їхати. Приїхали вони туди четвертої днини, а коло керниці виріс дуб, високий, грубезний. Він каже до наймита:

— Їдь додому, озми двох людей з пилою й сокирою, най сей дуб зрубають, бо се якийсь чарівний дуб.

Наймит поїхав додому, взяв два чоловіки. Ті взяли пилу, сокири. Приїхали туди і зачали дуб рубати. Один узяв сокиру і заколов у дуб — той розколовся наполовині. Виходить з дуба панова жінка та й каже йому:

— Бодай твої циганці так легко конати, як мені отут дубом стояти.

Він зразу її пізнав.

— Осе, — каже, — моя жінка. Розкажи мені, що ся стало. І вона розказала йому все. Як циганки її розібрали і голу втопили. Тоді вони сіли в бричку, і наймит повіз їх додому. А тим чоловікам, що рубали дуб, він приказав циганку знищити.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
7 вересня 1987 року
Оповідач: Гринюк Євдокія Михайлівна (1917 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.