Українські народні казки

З коня верблюд

Українська народна казка про тварин

Один кінь недоволен був на свою долю. Він ремствував на чоловіка, що він сідлом стира йому холку і не раз до крові здирав йому хребет. Підійшов кінь вечером до річки воду пить і побачив в воді свою образину. Затоскував кінь, що він такий невдалий. Побачивши на воді лебедя, кінь подумав: «Ех! Якби у мене була така шия, як у лебедя, і голова трохи поменша, чим зараз, а ноги — щоб швидше бігать — щоб були довші теперішніх і трохи тонші, а щоб чоловік не стирав сідлом холки, так добре було б, якби у мене було природне сідло!»

Почав кінь прохать бога, щоб він його переробив. Бог йому сказав: «Добре, я уважу твоїй просьбі, тіко опісля не жалкуй; як не понаравиться тобі буть таким, так уже не перероблю, таким на цілий вік останешся». — «Господи, не буду я жалкувать, а буду дуже радий». — «Ну, коли так, лягай же ти спать, а завтра проснешся таким, яким ти бажаєш буть».

На другий день кінь прокинувсь і почув себе зовсім новим. Кінь зрадів, і побажалось йому побігти до своїх товаришів, почваниться перед ними своєю красотою. Побачивши на толоці табун коней, побіг він туди. Коні побачили, що до них підближається якесь невідоме страшилище, захропли і кинулись врозсипну тікать, куди який. Перероблений кінь здивувавсь, що од його товариші тікають, почав на них гукать: «Ей, стой! Погодіть, куда тікаєте? Не бійтесь, я вас не поїм, хіба ви мене не пізнали? Я Ж той самий гнідий, що вчора з вами пасся». А коні і не слухали, хвости дудкою постановили і без оглядки перли, куди очі бачать...

Верблюд не став за ними далеко гнаться, спинивсь і подумав собі: «Що за диковина, з якої причини вони повтікали од мене? Чи я дуже страшний показався їм, чи, може, дуже бравим, так що їм стало сором, що вони супроти мене невдалі, погані?»

А коні всі до одного з толоки повтікали і спинились кожен біля свого двора. Тут тіко кожен з них одсапнув і озирнувся назад, чи не слідкує за ними страшилище. А верблюд, оставшись сам на толоці, засумував: «Що б воно значило? — думав собі. — Невже ж я такий страшний, що мої приятелі пополохались?»

Пішов він до річки воду пить і побачив там свою образину. Верблюд сам себе злякався, кинувсь тікать од берега. Він тоді схаменувсь, став жалкувать, та вже було пізно. З того часу повелись на світі двогорбі верблюди.

Походження та примітки

З коня верблюд. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. Тарасевський в м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від Карабуди. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 308—309.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.