Українські народні казки

З шевця піп

Українська народна казка Покуття

Був оден чоловік шевцем. Був бідний і мав п’ятеро дітей. Він на тім шевстві копійки заробляв і з того «копиталу» годував свою сім’ю. І от прийшов голодний рік. Жінка каже: — Чоловіче, ми пропадаєм, нема що їсти. Каже чоловік:

— Ти знаєш що, жінко? Я беру ці копита в мішок і йду на села. Буду заробляти гроші по людях, та й так будем жити.

Зібрав він ті копита, пішов селами і зайшов у місто. І дуже зголоднів, і ввійшов до корчми. Сказав дати повечеряти. Добре повечеряв, випив, а заплатити нема чим. Жид каже:

— Слухай, гроші давай.

— Я не маю що давати, лиш ці копита, — каже швець.

— Як ти не маєш грошей, то я забираю ці копита. Будеш мати гроші, та й принесеш, та й забереш свої копита.

Та й з тим пішов він. А то була вже ніч. Він ліг у окіп та й спить. То було літо.

Ішли злодії, що обікрали церкву. Забрали вони з церкви все, що там було, усі дорогі річи. Та й взяли попівський фалон, кадільницю й шапку. Ідуть вони дорогою та й радяться:

— Нащо нам цего фалона та й кадільници? Нам того не треба.

Та й побачили того чоловіка в окопі і вбрали його у фалон. А той устав рано, дивиться, а він уже піп. Збіглися люди та й питають його:

— Отче, ви будете в нас? А він каже:

— Я не піп, я швець. Приходить дяк. Та й каже:

— Отче, все буде добре, лиш ідіть до нас. А швець каже:

— Я не вмію правити службу.

— Ви перев’яжіть горло, — каже дяк, — і скажете, що ви захрипли, а я буду за вас правити.

Та й відправили вони службу в неділю. А дяк каже:

— Знаєте що? Я вкраду в багача бики і заведу в ліс, а ви будете отворяти книжку і «вгадувати», де ті бики.

Та й він ті бики вкрав і оголосив, що піп вміє отворяти книжку. Багач, у котрого пропали бики, приходить та й каже:

— Отче, отворіть книжку — в мене бики пропали.

А він знав уже, той «піп», де бики, бо дяк йому сказав. І «вгадав» він. Та й той багач дав йому багато грошей за то, що віднайшлися бики. І вони два поділилися тою сумою порівну.

Пішла чутка, що піп уміє вгадувати, а в пана пропала каса. Приходить пан до попа.

— Отче, — каже, — отворіть книжку, бо в мене пропала каса. Я хочу знати, хто вкрав.

А він не знає, хто взяв ті гроші. Відки він може знати? Але приходить дяк та й каже:

— Отче, ви не журіться. Ми будем цілу ніч читати савтир.

А ті злодії вчули, що цей піп уміє добре вгадувати. Їх було три. Прийшли вони ввечір до попа під вікно слухати, що вони там читають. А вони вичитали оден савтир, і дяк сказав:

— Вже оден є. А злодії кажуть:

— Мой, уже за одного з нас угадав. Вичитали вони другий савтир, та й сказав дяк:

— Уже другий є. А злодії кажуть:

— Мой, уже й за другого вичитав.

Вичитали третій савтир, і знов дяк сказав:

— Уже третій е. А злодії кажуть:

— Мой, уже й за третього вгадав.

Та й просяться вони до хати. Зайшли та й просяться в дяка, щоб він не казав, що то вони вкрали гроші. Вони дуже боялися. А піп випитує, де вони діли ту касу. Злодії кажуть попови:

— Ми вам скажем, де ті гроші, лиш не кажіть панови, що то ми вкрали.

Пан касу забрав і попови три тисячі дав за то, що він сказав, де гроші заховані. А паня не дуже вірила, що він таки може вгадувати по книжці. Та й каже:

— Я хочу перевірити, чи він таки це знає. Та й кинула вона в керницю косу.

— Най він угадає, що я там кинула. Та й питає його паня:

— Що я там кинула? У цю керницю. А він каже сам до себе:

— Попала коса на камінь.

— Вгадав, — каже паня.

Тоді паня імила маленького жучка і сказала:

— Що я маю в руці?

А фамілія того «попа» була Жук. Видить він, що вже не може вгадати, та й каже про себе самого:

— Попався ти, Жучку, в ручку. І паня сказала:

— Так, він дуже добрий ворожбит.

І далі він був попом, і вони з дяком далі дурили людей.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
12 квітня 1987 року
Оповідач: Ворощук Кузьма Іванович (1917)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.