З шевця піп
Українська народна казка Покуття
Був оден чоловік шевцем. Був бідний і мав п’ятеро дітей. Він на тім шевстві копійки заробляв і з того «копиталу» годував свою сім’ю. І от прийшов голодний рік. Жінка каже: — Чоловіче, ми пропадаєм, нема що їсти. Каже чоловік:
— Ти знаєш що, жінко? Я беру ці копита в мішок і йду на села. Буду заробляти гроші по людях, та й так будем жити.
Зібрав він ті копита, пішов селами і зайшов у місто. І дуже зголоднів, і ввійшов до корчми. Сказав дати повечеряти. Добре повечеряв, випив, а заплатити нема чим. Жид каже:
— Слухай, гроші давай.
— Я не маю що давати, лиш ці копита, — каже швець.
— Як ти не маєш грошей, то я забираю ці копита. Будеш мати гроші, та й принесеш, та й забереш свої копита.
Та й з тим пішов він. А то була вже ніч. Він ліг у окіп та й спить. То було літо.
Ішли злодії, що обікрали церкву. Забрали вони з церкви все, що там було, усі дорогі річи. Та й взяли попівський фалон, кадільницю й шапку. Ідуть вони дорогою та й радяться:
— Нащо нам цего фалона та й кадільници? Нам того не треба.
Та й побачили того чоловіка в окопі і вбрали його у фалон. А той устав рано, дивиться, а він уже піп. Збіглися люди та й питають його:
— Отче, ви будете в нас? А він каже:
— Я не піп, я швець. Приходить дяк. Та й каже:
— Отче, все буде добре, лиш ідіть до нас. А швець каже:
— Я не вмію правити службу.
— Ви перев’яжіть горло, — каже дяк, — і скажете, що ви захрипли, а я буду за вас правити.
Та й відправили вони службу в неділю. А дяк каже:
— Знаєте що? Я вкраду в багача бики і заведу в ліс, а ви будете отворяти книжку і «вгадувати», де ті бики.
Та й він ті бики вкрав і оголосив, що піп вміє отворяти книжку. Багач, у котрого пропали бики, приходить та й каже:
— Отче, отворіть книжку — в мене бики пропали.
А він знав уже, той «піп», де бики, бо дяк йому сказав. І «вгадав» він. Та й той багач дав йому багато грошей за то, що віднайшлися бики. І вони два поділилися тою сумою порівну.
Пішла чутка, що піп уміє вгадувати, а в пана пропала каса. Приходить пан до попа.
— Отче, — каже, — отворіть книжку, бо в мене пропала каса. Я хочу знати, хто вкрав.
А він не знає, хто взяв ті гроші. Відки він може знати? Але приходить дяк та й каже:
— Отче, ви не журіться. Ми будем цілу ніч читати савтир.
А ті злодії вчули, що цей піп уміє добре вгадувати. Їх було три. Прийшли вони ввечір до попа під вікно слухати, що вони там читають. А вони вичитали оден савтир, і дяк сказав:
— Вже оден є. А злодії кажуть:
— Мой, уже за одного з нас угадав. Вичитали вони другий савтир, та й сказав дяк:
— Уже другий є. А злодії кажуть:
— Мой, уже й за другого вичитав.
Вичитали третій савтир, і знов дяк сказав:
— Уже третій е. А злодії кажуть:
— Мой, уже й за третього вгадав.
Та й просяться вони до хати. Зайшли та й просяться в дяка, щоб він не казав, що то вони вкрали гроші. Вони дуже боялися. А піп випитує, де вони діли ту касу. Злодії кажуть попови:
— Ми вам скажем, де ті гроші, лиш не кажіть панови, що то ми вкрали.
Пан касу забрав і попови три тисячі дав за то, що він сказав, де гроші заховані. А паня не дуже вірила, що він таки може вгадувати по книжці. Та й каже:
— Я хочу перевірити, чи він таки це знає. Та й кинула вона в керницю косу.
— Най він угадає, що я там кинула. Та й питає його паня:
— Що я там кинула? У цю керницю. А він каже сам до себе:
— Попала коса на камінь.
— Вгадав, — каже паня.
Тоді паня імила маленького жучка і сказала:
— Що я маю в руці?
А фамілія того «попа» була Жук. Видить він, що вже не може вгадати, та й каже про себе самого:
— Попався ти, Жучку, в ручку. І паня сказала:
— Так, він дуже добрий ворожбит.
І далі він був попом, і вони з дяком далі дурили людей.