За добро добром

Українська народна казка Закарпаття

Три люди косили на полонині. А йшли три вовки. Вони спали коло колиби, і два вовки пройшли, а третій іде храмлючи й став коло колиби. Люди схопилися. Що це за вовк? А молодий хлопець устав та й каже:

— Що, боїтеся вовка? Дивіться, сльози капають з його очей. Щось тому вовкови є. Хлопець піднімає йому лапку, а в лапці стримбак. Він то тягне — не може витягнути. А він взяв зубами та витяг, той хлопець! І вовк поціловав його й пішов.

Ну й що? Косять вони, роблять. І говорять собі межи собою, яке там було діло. Що би то були за вовки?

А то з року на рік переходить, старші люди вивмирали, а той хлопець жонатий чоловік. І був неврожайний рік, і тут не було мелаю, не було що їсти. І йдуть туди в Мадярщину. На мелай. Ніде не мож купити мелаю. І радять їм люди:

— Ідіть іще до того графа. Аш не буде мелаю в того графа, то й ніде не буде.

А то все були люди з одного села. Прийшли до графа:

— Чи є у вас мелай?

— Є. А відки ви?

— Із того й з того села. З Манастирця.

— А ви щось чули, як було на полонині Круглечок, де косили люди з вашого села?

— Ми зачували то, нам говорили. Не знаємо, як потому було. А хлопець, що був тем, ще жиє. А більше ми нічого не знаєме.

— Лишайте коні туй, коло мене. І конюха лишіть, щоб годовати коні. І йдіть за тим хлопцем, що був тоді на полонині.

Приходять до нього і кажуть:

— Викликає тебе граф. Айбо би воза брав. Про хліб.

І зібрався він. І кілько було грошей, тілько взяв мішків. Прибув туди. Заходить до графа. Привітався по-мадярськи:

— Одо ништен! Йов регет! Граф поклонився й звідає:

— Ви звідки?

— З Манастирця.

— Ви знаєте за той ділок на полонині Круглечок?

— Знаю.

— То я там був. Отут був той стримбак. Показав йому свою праву руку.

— А то були ви? То ви мені витягли стримбак?

— Я.

— То вже не бійтеся нічого. Аш би ви мені то не витягли, мене би були тоти з’їли. А тепер я вже вам допоможу. Беріть мішки та набирайте собі мелаю.

— Скілько?

— Беріть, скілько треба. Як не є мішків, я даю, скілько треба, своїх.

Нагрузили, скілько треба, і повезли. І копійки з них не взяв. І не тілько від нього не взяв, а від усіх.

— Коли ще вам буде треба мелайчику, приходіть, і я вам дам. Бо ви мені не дали пропасти.

Отак. І ця наша казочка, така давня, кончилася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.