Українські народні казки

За добро злом

Українська народна казка Полтавщини

Раз узяв чоловік мішок і пішов у гай по гриби. Бере гриби і почув гавкання собаки і постріли рушниці. Став і дивиться. Коли ж біжить вовк прямо на нього. Він держав мішок у обох руках, то вовк прямо у мішок і ускочив. Він з ляку підняв мішок і держить. Коли ж дивиться, прибігли собаки, а за ними ідуть охотники і питають:

— Чи не бачив ти, дядьку, вовка?

— Ні, не бачив.

А вовка тримає у мішку. Пройшли охотники. Він тоді витрусив вовка з мішка, а той і каже:

— Хоча ти мене і врятував, але я тебе з’їм,

І почали вони сваритися між собою. Коли ж біжить лисичка і каже:

— Що ви тут за суперечку ведете? Давайте я вас розсуджу. Ну, дядьку, яке у вас діло було?

Дядько і каже:

— Я його спас од смерті, заховав у мішок, а то були б його охотники убили, а він тепер каже, що з’їсть мене!

Лисиця каже:

— Не пойму віри, щоб таке одоробло убралось у мішок.

А потім і питає вовка:

— А ти, куме, як скажеш, чи був ти у мішку?

— Був.

— Ану лізь у мішок, я побачу.

А вовк, не ймучи віри, і поліз, а лисиця каже:

— Є, куме, ще хвіст видно.

То вовк згорнувсь і весь убравсь у мішок. А лисиця тоді каже:

— Ану ж, дядьку, зав’яжи!

Дядько так і зробив, а лисиця йому й каже:

— Отепер я вас розсудила, що хоч, те і роби з вовком!

То дядько узяв велику палицю і вбив вовка. Тоді лисиця й каже:

— Дядьку, як же ти мені одплатиш за те, що я тебе од смерті спасла?

— Я не знаю, яку ти плату візьмеш.

— Ну тоді зроби мені корзину на колесах і накидай туди купу курей. Вивези у поле, а я там тебе буду ждать.

Дядько на се згодився, на тому розійшлися. Приходить він додому, зробив корзину на колесах і вкинув туди трьох собак Сірка, Білка й Жука. Виніс у поле і вернувся до хати.

Приходить лисиця, зачепила корзину і повезла. Коли ж, їдучи дорогою, заворушилися собаки, лисиця каже:

— Кури неначе пособачились!

А потім зупинилася і вирішила покуштувати свіженької курочки. Одчиняє корзину, коли ж вискочили собаки і погнались за нею. Вона втекла в нору, а собаки лишились поруч. Лисиця собі й думає; «Оце те прислів’я, що за добро злом платять!»

Лисиця дивується сама собі, як це вона змогла втекти від собак, та й питається:

— Як мої очиці дивилися?

Очі й кажуть:

— Ми держали пряму лінію, щоб утекти в нору.

— А ви, мої ноженята, що скажете?

— Ми неслися так, щоб ніде не спіткнуться, ні на грудку, ні на межу.

— А ти, хвостик-помелище, як скажеш?

— А я так: то по тому боку ляп, то по тому, аби Сірку в зуби!

— Е! Стій же ти, проклятий хвостище, я тебе оддам Сірку і Білку!

І показала з нори хвіст та й каже:

— Сірко, Білко, нате хвіст!

Собаки ухватили хвоста, витягли лисицю з нори і розірвали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

138 (4748). За добро — злом. СУС 155. Записала Заєць Надія 2008 року.
Оповідач: Заєць Олена Іванівна (1938 року народження), Литвяки, Лубенський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.