☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

За що кума вбралася
Українська народна казка Покуття

Жили собі жінка з чоловіком. Була жінка в церкві старшою сестрицею. Ходила щонеділі, щосвята до церкви. Але одного разу приходить додому та й говорить чоловікови: — Не буду я, чоловіче, більше ходити до церкви. Питає її чоловік:

— Чому, жінко?

— Бо як я прийду в церкву, то мене піп погладить, то мене дяк погладить, то паламар. Зачіпають мене в Божім домі.

Каже її чоловік:

— Чудна ти, жінко. Ти до церкви йди в неділю. Як вони тебе будуть гладити, ти скажи попови: «Чого ви мене, отче, в Божому домі гладите? Цего вечора мій чоловік поїде до млина, то ви прийдіть до мене додому та й гладьте. На дев’яту годину я зварю файну вечерю, повечеряєм та й будете мене гладити».

Приходи вона в неділю до церкви, а піп її починає гладити. А вона й каже йому, як чоловік їй сказав.

— Добре, я прийду, — сказав піп. Підходи дяк та й собі гладить. А вона каже:

— Чого ви мене тут гладите? Мій чоловік сьогодні ввечір поїде до млина, ви приходьте до мене на десяту годину, я зварю файну вечерю, повечеряєм та й будете мене гладити.

— Добре, я прийду.

Прийшов паламар — також гладить. А вона каже:

— Чого ви мене в Божім домі гладите? Мій чоловік сьогодні ввечір поїде до млина. Приходіть до мене на одинадцяту годину. Я зварю вечерю, повечеряєм файно та й будете мене гладити.

— Добре, я прийду.

Прийшла вона додому, на дев’яту годину зварила пирогів, піджарила курку, приготовила стіл. А чоловік заховався в стайні. Вона дивиться на дзиґарок, уже дев’ята година.

Приходи піп.

— Добрий вечір!

— Добрий вечір. Я вже все для вас приготовила. Уже вечеря стоїть. Сіли вони за стіл, почали вечеряти, а тут чоловік уже перед хатою кричить: «Прр-у-у!» Приїхав! Каже вона:

— Вже чоловік приїхав.

— Що мені робити? — каже піп.

— Лізьте під лужко.

Заліз він під лужко і тихо дихає. Входи чоловік у хату, а вона його питає:

— Чого ти не змолов і так скоро вернувся?

— Ти знаєш що, жінко? Заслаб мельник і нема кому молоти. Мусів я вертатися додому.

А жінка моргає на чоловіка, що зараз має прийти дяк. Чоловік знов пішов до стайні. Прийшов дяк, вона поставила йому їсти, вгостила горівкою. А чоловік знов перед хати кричить: «Прр-у-у!» Дяк питає:

— Що робити? Хто це?

— Чоловік приїхав.

— А куди мені діватися? — питає дяк.

— Лізьте під лужко.

Заліз дяк під лужко, входить чоловік до хати та й знов жінці каже:

— Не змолов я, вернувся. Мельник заслаб.

І вийшов чоловік знов до стайні. Приходить паламар. Сіли з жінкою, вечеряють, випили по келішкови горівки. А чоловік знов під хатою: «Прр-р-у-у!» А паламар:

— Що це? Вона каже:

— Чоловік приїхав.

— Ну а що мені робити?

— Лізьте під лужко.

Заліз паламар, дивиться, а там уже є піп і дяк. І сидять усі тихо. Входи чоловік до хати та й каже:

— Не змолов, мельник заслаб. Давай, жінко, щось вечеряти. Кладе жінка чоловікови вечерю. Каже чоловік до жінки:

— Хтось у нас, жінко, був, бо дуже чути в хаті парфуми.

— Нікого, чоловіче, в нас не було.

— Е ні, жінко, я таки подивлюся в хаті. Що це пахне? Подивився чоловік під лужко, а там уся церковна команда: піп, дяк

і паламар.

— Ану вилазьте відти! Давай, жінко, вужище, най я отцеви руки назад в’яжу. І тачівку. Буду вести отця селом, бити і казати, що я їмив його у свої жінки.

Каже отець:

— Чоловіче добрий, даю тобі, що хочеш, лиш не веди мене селом і не ганьби мене. Що ти хочеш?

— Я хочу п’ятсот золотих.

Витяг піп з кишени п’ятсот золотих, віддав чоловікови і пішов додому, як парубок. А чоловік каже до дяка:

— Ну а ти що?

— А я не маю грошей. Хіба бичка прижену.

— То йди гони.

Пригнав дяк бичка, прив’язав у стайні і пішов додому.

— Ну а ти, паламарю, що?

— Та що я? Я бідний паламар, нічого не маю. Що мені в церкві дадуть, то я маю: хліб, муки мисчину. Сами знаєте.

— То будеш за попом свічку добу носити. Куди буде піп іти, туди будеш свічку носити. Цілу добу.

На другу неділю купила собі кума чоботи червоні рампасові, файну сукенку, хустку. Убралася й прийшла до церкви. А піп прави службу та й співає:

— Файна наша кума-а-а, файно ся зібрала-а-а! А дяк:

— Не задурно — за ваші гроші, за мого бичка-а-а!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області 22 червня 1987 року Джиґолик Василь Іванович (1933)