Українські народні казки

Зайчик Чорне Вушко

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила зайчиха-мати. І було в неї семеро зайченят. Шестеро були звичайні, сіренькі, а у сьомого було чорне вушко. Так його і звали. Одного разу був сонячний теплий день. І все сімейство вийшло погуляти зі своєї домівки. Гуляючи лісом, зайченята попросилися у матері погратися на галявині. Мама їх відпустила. І Чорне Вушко теж пішло на галявину. Всі граються, сміються. Чорне Вушко бігало, стрибало, гралося та так, що відстало від своїх, та й заблукало. Зайчиха погукала своїх діточок. Вона не помітила, що нема Чорного вушка. А бідне зайченя самотньо ходило по лісу і гукало свою сім’ю, та ніхто не обзивався.

Надходила ніч, і ось Чорне Вушко побачило пусту нору. Зайчик зайшов туди і ліг спати. Ось і ніч. Чорне Вушко почув в кущах якийсь хрускіт. Він подумав, що це його сім’я шукає. Зайчик вискочив, але побачив вогники. Це був вовк. Чорне Вушко швидко заховався в нору. Прийшов вовк та й каже:

— Щось тут зайчатиною пахне.

І підійшов до нори. Зайчик трясеться, боїться. А вовк і так, і сяк крутиться біля нори. Лапу запустив туди, але дістати не зміг. І вовк пішов геть. Зайчик заснув.

Настав ранок. Чорне Вушко прокинувся, та й пішов шукати дім. І побачив своїх рідних. Від радості він закричав:

— Я повернувся!

І підбіг до мами. Зайчиха його пригорнула. Чорне Вушко попросило пробачення у мами.

Вони всі пішли веселі та щасливі додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

264 (7480а). Зайчик Чорне Вушко. СУС —, новотвір. Записала Ступа Катерина 2009 року. Шаповал Валентина Миколаївна (1951). Дніпропетровська область, Томаківський район, Тарасівка