Українські народні казки

Зайчик та бадилинка

Українська народна казка про тварин

Був то зайчик і бадилинка. Приходить він до неї. Каже: «Бадилинко, бадилинко! Колиши мене!» — «Коли я не хочу!» — «То я тебе з’їм!» — «Не з’їси ти мене, бо я недобра». — «То я піду до горобчика». Прийшов до горобчика: «Горобчику, горобчику! Іди зломи бадилинку, бо не хоче мене колисати». — «Ого! Я горобчик, добрий хлопчик; хочу спати, — мене не треба колисати; і я не буду бадилинку ламати». — «Я піду до пса!» Приходить до пса: «Песику, песику! Іди горобчика їсти, бо горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А він мені що винен, щоби я йому так робив?!» — «То я піду до вовка». — «То іди!» Приходить зайчик до вовка та й каже: «Вовчику, вовчику! Іди пса їсти, бо він не хоче горобця лапати, а горобець не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «Або він що мені винен?! Не піду!» — «То я іду до людей, щоб тебе вбили!»

Приходить до людей: «Люди, люди! Ідіть вбийте вовка, бо не хоче їсти пса, а пес не хоче лапати горобця, горобець не хоче ламати бадилинку, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А він що нам винен?» — «То я піду до вогню, щоби вас спалив». — «То іди!»

Приходить до вогню: «Вогню, вогню! Іди людей пали, бо не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобця лапати, а горобець не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А вони мені що винні?! Не піду» — «То я піду до води, вона тебе заллє!» — «Овва! То іди!»

Приходить до води: «Водо, водо! Іди вогонь затопляти!» — «Защо?» — «Бо вогонь не хоче людей палити, а люди не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобчика лапати, горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А мені що вогонь винен?! Не піду я його топити!» — «То я піду до волів, щоби тебе випили!» — «Овва! То іди!»

Приходить до волів: «Воли, воли! Ідіть випийте воду, бо вода не хоче вогонь топити, вогонь не хоче людей палити, люди не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобчика лапати, горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». Віл каже: «А вона мені що винна?» — «То я піду до довбні, вона тебе заб’є!» — «Овва! А я що винен? То іди!»

Приходить до довбні: «Довбньо, довбньо! Іди волів позабивай, бо воли не хтять воду пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче людей палити, люди не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобчика лапати, горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А вони мені що винні? Не піду!» — «То я піду до хробачка, то він тебе сточить!» — «Овва! То іди».

Приходить до хробачка: «Хробачку, хробачку! Іди довбню точити, бо вона не хоче волів бити, воли не хтять води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче людей палити, люди не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобчика лапати, горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «Овва! А мені що до того?» — «То я піду до когутика, то він тебе здзьобає!» — «То іди».

Приходить до когутика: «Когутику, когутику! Іди дзьобай хробачка, бо не хоче точити довбні, довбня не хоче волів бити, воли не хтять води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче людей палити, люди не хтять вовка бити, вовк не хоче пса їсти, пес не хоче горобчика лапати, горобчик не хоче бадилинку ламати, а бадилинка не хоче мене колисати». — «А він що мені винен, що ти до нас удаєшся з такими ділами?!» Прискочив до нього, хвать, йому викусив очі та й каже: «Іди собі з димами!»

От і дістав: бідняга на всіх справи шукав, а о собі забував, що може його біда спіткати і навік лишить бідувати. Лучче було сидіти тихо і не думати робити другим лихо. Бо всякий себе пильнував, а другому біду робити не думав; каждий ходив своєю дорогою і тим часом розминався з бідою.

Походження та примітки

Зайчик та бадилинка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 2015/І. Зап. в середині XIX ст. на Поділлі. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 281—282.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.