Зайчик
Українська народна казка Чернігівщини
Холодно зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти місяця блищить. Холодний вітер повіяв. Сів зайчик під кущем, простягнув лапки до місяця і просить його:
— Місяцю, любий, погрій мене своїм промінням, бо довго сонця чекати.
Жаль місяцеві зайця і він каже:
— Іди полем, а я тобі буду світити. Іди до соломи.
Побіг зайчик до соломи, зарився, тільки голівка виглядає.
— Спасибі тобі, місяцю. Тепер твоє проміння тепле.