Зайчик
Українська народна казка Чернігівщини

Холодно зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти місяця блищить. Холодний вітер повіяв. Сів зайчик під кущем, простягнув лапки до місяця і просить його:

— Місяцю, любий, погрій мене своїм промінням, бо довго сонця чекати.

Жаль місяцеві зайця і він каже:

— Іди полем, а я тобі буду світити. Іди до соломи.

Побіг зайчик до соломи, зарився, тільки голівка виглядає.

— Спасибі тобі, місяцю. Тепер твоє проміння тепле.