Українські народні казки

Закопане золото

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Мав тато трьох синів. Були вони дуже ліниві. Щоб їх прогодувати, тато працював, як віл. Чорнів від роботи, руки йому пухли, кров висікала з пальців, а сини ходили собі понад рікою, лісами, висиплялись в саду.

Казав їм тато:

— Сини мої, працюйте, бо тяжко вам буде, коли я вмру.

А найстарший син говорить:

— Ей, тату, працюй, поки можеш, а ми будемо працювати, як тебе не буде.

— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.

— Я оженюся і буде жінка працювати.

Другий син говорить:

— І я оженюся.

А третій:

— Я так само зроблю, як і мої брати.

Але тато працював-працював та й занедужав. Прийшли сини, питають:

— Тату, ти вмираєш, а що нам лишаєш?

А тато бідний був, але мав мудру голову, подумав і каже:

— Діти, шукайте в землі золото.

— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.

— Оцього я вам не скажу, — відповідає батько, — копайте город, оріть ниву, садіть, обробляйте, збирайте, там і золото знайдете.

Полежав батько трохи та й умер. Прийшла зима, сини переїли все те, що батько дбав, а нового нічого не садили й не сіяли. На другу зиму голодують ліниві сини.

Пішов найстарший брат пари шукати: вернувся з гарбузами, пішов середній сватати дівчину — ніхто не хоче ледарів. Добули якось до весни, а навесні давай золото шукати. Перекопали весь город, не знайшли золота, засадили картоплею і вродилася їм файна картопля. Пішли ниву копати. Скопали ниву — нема золота, але посіяли яру пшеницю і вродилася пшениця така буйна, така здорова!

Помолотили, відвезли зерно до млина, намололи борошна, напекли хліба, посідали свій хліб їсти, а наймолодший брат говорить:

— Ой, які ми, браття, дурні! Бачите, золото уродилося. Добре нам тато казав, аби ми шукали в землі золото!

Брати повставали з-за столу, закотили рукави по лікті й узялися до роботи.

Відтоді земля давала їм золото, бо родився хліб. Вони дбали, все мали, незабаром оженилися. Разом з жінками сходилися й при столі говорили:

— Якби-то наш мудрий батько тепер жив, то і нам би ліпше було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хелемендик Катерина Михайлівна (1923 року народження), Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Любомирівка
120 (7271а).Закопане золото. СУС 910Е. Записала Андреєва Оксана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Закопане золото

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:

— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.

А найстарший син каже:

— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.

— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.

— Я женюсь — жінка буде робити.

Другий син каже:

— І я женюсь.

А третій:

— Я так само зроблю, як мої брати.

Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:

— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?

А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:

— Діти, шукайте в землі золото.

— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.

— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.

Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.

Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.

Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:

— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!

Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:

— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Кулик Марія Іванівна (1932 року народження), Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Миколаївка 158 (7260). Закопане золото. СУС 910Е, вар. 7460. Записала Кулик Світлана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.