Українські народні казки

Замок Синьої Бороди
Українська народна казка Закарпаття

Був собі Синя Борода. У нього був замок, а в тому замку дванадцять кімнат. Задумав Синя Борода женитися та найшов молоду жіночку, і дав їй ключі від дванадцяти кімнат, і каже так:

— У всі кімнати йди, а в дванадцяту не йди.

Та й лишив її Синя Борода саму в замку й пішов. А молода жінка подумала: «Що він забороняє іти в дванадцяту кімнату?» Її то поінтересовало — подивитись. Зайшла вона в ту кімнату та нараз впудилася. Впудилася, бо там повно крови було. І ключі впали там, у тоту кров.

Вимила вона ключі, замкла дванадцяту кімнату, айбо всі ключі обмилися, а з того ключа, що від дванадцятої кімнати, не відмивається кров.

Прийшов Синя Борода й зазвідав:

— Ти була в дванадцятій кімнаті?

— Нє.

— Не може бути, а чого ключі немиті. Іди вон і подумай, і тоді скажеш, що там було.

Пішла вона, постояла мало та зайшла.

— Ти надумалася, що ти там виділа?

— Я не була там.

— А! Іди ще раз.

Пішла, п’ятнадцять минут побула й так зайшла. І знов сказала, що там не була. І третій раз сказав він їй вийти, і третій раз не прийнялася вона, сказала, що там не була. І він завів її там, у ту кімнату, де вона була, взяв повісив за ногу та притяв їй шию. І стекла кров, і він харчувався тою кров’ю жіночою, той Синя Борода.

Но нич. Надумався він ще раз женитися. Найшов знов якусь бідненьку дівчину. Привів її та дав ключі від дванадцяти кімнат.

— Можеш іти в десять кімнат, в одинадцять, а в дванадцяту би-сь не йшла.

І тота так подумала, як перша: «Чому я там не можу зайти? Та я його жінка.» Інтересовало то її. Зайшла, подивилася, а та перша жінка висить. Вона впудилася, ключі впали. Вона підойняла ключі, вмила, айбо той дванадцятий ключ не відмився.

Прийшов Синя Борода.

— Ти була, — каже, — в дванадцятій кімнаті?

— Не була.

— Не може бути. А чого ключ в крови?

— Я не була.

— Іди вон подумай.

Пішла й ця й так подумала, і другий раз пішла. А як третій раз сказала вона, що там не була, завів він її туди, повісив за ногу і відтяв голову.

Дев’ять жінок мав Синя Борода й всі там повісив, і взяв нарешті бідну сироту, що ні вітця, ні мами не мала, а брат у армії був. Но й що? Передав і їй Синя Борода всі ключі.

— Іди в одинадцять кімнат, а в дванадцяту би-сь не йшла.

І тоту молоденьку жіночку покортіло подивитися. Зайшла вона, а там жінки висять. Впудилася жінка, руки стряслися, ключі впали. Взяла підойняла ключі, обмила, айбо той, від дванадцятої кімнати, не відмився.

Прийшов Синя Борода.

— Ти була там?

— Нє.

— А-а-а. А ключі чого не обмиті? Іди вон, десять минут побудь і скажеш, що ти там виділа.

Пішла вона вон, побула там, зайшла.

— Ти була там?

— Не.

— А-а-а. А ключі чого в крові? Іди ще на п’ятнадцять минут.

А він того ножа точить. Пішла вона й через п’ятнадцять минут вернулася.

— Ти подумала, що там є?

— Я там не була.

— Но ще йди вон, подумай. Це вже послідній раз.

А вона вийшла вон, впала навколішки, щиро помолилася богу:

— Господи мій, порятуй мене. Братку золотий, прийди з тої армії і визволь мене з біди! Аби я осталася живою.

І так бог наказав, що брат її у вітру на кони прилетів із армії, скочив через мур та й до хиж. Синя Борода гадав, що то вона. А брат підскочив і відтяв Синій Бороді шию.

І остався замок тій бідненькій сироті, і наша казочка кончилася.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.