Заміняли дитину
Українська народна казка Закарпаття
Зайшла в тяготу єдна жона. Та й вродила дітвака, хлопця. Годовала вона його до сімнадцять років. Воно лем у голову росло, а в колисці дітвак малий. А вона все молоко клала в спузу, жеби тепле було дітвакови! Прийде дітвакови давати молоко, а молока не є. Питається мати:
— Що тото молоко поїдає?
Воно в колисці лежить мале, а молоко щось поїдає. Але якась жона нарадила її, щоби вилізла на під та в димник позирала, що воно буде чинити, як та піде з дому. Натягається мати й на димник позирає, а воно з колиски витягнулося, та поза піч, та в піч. Та й там то молоко чи випило, чи як. Жона позирає, а воно в печі, а гузиця в колисці. Тоді вона злізла. А воно поїло та й лягло.
Ходить вона помежи люди та й повідає, як тото було, і радиться, що робити. А якась їй пак порадила:
— Лем ти ся зрихтуй з ним і йди на опуст. Як прийдеш на котрийсь міст і буде щось там говорити, ти поклади того дітвака там, а сама йди та не обзирайся.
Вона так вчинила. Ішла з тим дітваком через міст, а під мостом щось гойкає:
— Шкріклі-Міклі де ідуть?
А той дітвак, що вона несла, загойкав:
— На отпуст з мамкою іду!
І вона поклала його на міст і не брала його, лем утекла. Жона втекла, а’відтам, з-під мосту, вихопився хлоп, сімнадцятирічний, голий, і гойкає:
— Мамо, чекай!
Та й вона пак його дочекала. Та десь шмаття на нього купила, та його облікла. І там, на отпусті, його перехрестила, бо то нехрещене було.
А то їй хтось дитину заміняв, і вона сімнадцять років годовала чуже.