Запряжений пан
Українська народна казка Полтавщини
Раз їхав пан на базар з кучером. Коли бачать, чоловік веде козу продавати. Пан питає:
— Що ти за козу хочеш?
— Дайте коня одного, бо ця коза непроста, вона вовків ловить.
Пан тоді каже кучерові:
— Ванька, оддаймо одного коня, а ця коза нам по дорозі буде вовків ловити.
Коли їдуть вони дорогою, бачать, стоять два вовки.
— Ванька, видиш вовків? Вони будуть наші.
Пустили вони козу, а вовки зловили її і з’їли. Тоді пан каже:
— Ця коза вовків не ловить, то вовки її ловлять. Обманув нас мужик. Ось я повернуся та здожену його.
А мужик той заховав коня в лісі, а сам вийшов на дорогу та й стоїть. Пан під’їхав до нього та й питає:
— Чи не бачив ти тут чоловіка на коні?
— Бачив, пане, він поїхав у ліс. Та ви дайте мені коня, я його скоро наздожену.
Пан дав коня, а чоловік доскакав до того, що був прив’язаний та й утік. А пан ждав, ждав та й вернувся до кучера.
— Обманув мене мужик. Як же нам тепер їхати? Давай ти будеш везти, а я їхати.
Запрягся Ванька та й везе. От уже й ніч. Доїхали вони до скирти сіна і стали на нічліг. Пан у шубі, панові тепло, а Ванька тільки у жакеті. Пан ліг на бричці, а Ванька вліз у мішок і ліг під скиртою. Опівночі Ванька встав та й каже:
— Фу! Упрів!
— Як це так? — дивується пан. — Я в шубі змерз, а ти в жакеті впрів.
А Ванька каже:
— Бо я в мішку був.
От пан зняв шубу, віддав кучерові та й заліз у мішок. Зав’язав Ванька пана у мішок, а сам одягнув шубу. А потім узяв бич та як почав по мішку бити. А тоді випустив пана та й почав стогнати:
— Ой, Боже мій, побило мене!
А пан каже:
— Бо ти дурний. От як мене в один бік б’ють, то я другим повертаюсь.
А тоді Ванька запряг пана та й поїхав собі.