☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Заради грошей
Українська народна казка Кіровоградщини

Жив собі піп. Та такий вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А пан той багатий був і дуже любив свою собаку. Подумав і вирішив:

— Похороню, — каже, — свого улюбленого пса з попом, та ще й коло церкви на цвинтарі.

Узяв торбу грошей і до попа.

— Так і так, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.

Піп так розгнівався, що аж ногами затупав.

— Бог за це вас покарає!

Тоді пан усміхнувся і показав торбу грошей. Піп аж слину пустив, углядівши стільки грошей.

— І не подобає коло церкви собаку хоронити, — промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші.

Та що зробиш, грошей жаль. Зізвав піп півчу і похоронили собаку коло церкви. Пройшов місяць і до попа дійшла чутка, що із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.

Злякався піп. «Біда буде, — думає, — як дізнається владика, що я собаку коло церкви похоронив». Та й люди вже подейкують, що він святе місце осквернив.

Думає-гадає, а далі пригадав собі, що недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий був на голову. От і пішов піп до його за порадою.

Увійшов, поздоровкався. Іван Нещасний якраз цапа годував. Розказав піп про свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі каже:

— Дайте торбу грошей, я поїду до владики і все буде добре.

Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш, владика страху нагнав. Заплакав піп і віддав Іванові торбу грошей. Іван налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ.

Відшукавши владику, Іван прямо з цапом зайшов до преосвященного.

— Що ти хотів, раб Божий? — гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.

— Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб оцю тварину в попи посвятити.

Владика аж спалахнув увесь, затупав ногами.

— Геть звідси! — крикнув не своїм голосом.

Тоді Іван витяг торбу грошей і показав владиці. Побачивши стільки грошей, той аж голову в плечі втягнув.

«Аби гроші, гріха не буде», — подумав. А далі й каже:

— Не подобає цапа в попи висвячувати, та що зробиш.

Забрав владика гроші в Івана, висвятив цапа в попи та ще й документ дав.

Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде. Через невеличке врем’я у село приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив. Приїхав і того ж дня довідався, що коло церкви піп собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь. Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над попом.

З’їхалися попи. Владика вже й рота відкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав.

Іван Нещасний почувши, що владика скликає попів, і свого «попа» налигав за роги, документ в руки і до церкви. Коли Іван вже був недалеко від церкви, владика його побачив.

— Собаку теж Бог створив, — заспівав владика глухим голосом, — а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено.

Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і такий був!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

117 (8000). Заради грошей. СУС 1842. Записала Протасям Євгенія 2010 року. Шелест Лідія Лукашівна (1940). Кіровоградська область, Олександрійський район, Володимирівка