Українські народні казки

Захланність до добра не приводить

Українська народна казка Гуцульщини

Був старий батько і мав два сини. Одного сина любив, а другого не дуже. Постарівся батько і робить заповіт. Тому лишає все поле, а цему лиш півморґа *. І помер батько. Старший син лишився на всім тім господарстві, бо заповіт був увесь на него. І він багач, а брат його бідака. Лиш має того півморґа поля. Діти дрібні, трудно жити.

Одного разу приходить він до брата свого і каже:

— Брате, купи в мене чвертку землі. Батько оставив тобі всю землю, то й це бери. Як маю чужому продавати, то краще тобі.

І продав він ту чвертку. Та й каже братови:

— В мене осталася чвертка землі. Пожич мені чвертку пшениці, аби посіяти.

— Пожичу. Іди додому, а завтра приходь за пшеницею. Бо тепер я не маю часу.

Брат пішов додому, а багач говорить до жінки:

— Біжи набери двадцять і п’ять кілограм пшениці. І клади ватру. Жінка поклала ватру, нагріла окропу. Висипали ту пшеницю в окріп, попарили, відцідили. Вона трохи просохла. Рано приходить брат. А цей каже:

— Брате, я тобі зичу, посій. Я тобі її забайцував *, вона вогка трохи.

Брат узяв ту пшеницю, пішов додому, посіяв. Взяли вони з жінкою сапи й присапали її. І задоволені, що їм виросте пшениця.

Чекають вони весни. Виходять на своє поле — поле голе. Лиш в однім кінці одно зерно зійшло. І розростається та рослина, і робиться як дуб. І на кожній гілляці колос великий. І господар цим задоволений. Іде до брата й каже:

— Брате, яку ти пшеницю мені дав, що поле голе, лиш одне зерно зійшло?

А брат йому каже:

— Хіба ти зле присапав. Мороз великий був, то вимерзло. Ти кажеш, що поле голе. А подивися, яке в кінці поля велике щось росте.

Виросло те дерево велике, і колосся дуже файне на німі. Цей вийшов з жінкою на то поле, садять барабулі, а то дерево росте. Другий день вони так само вийшли на поле. На раз прилітає великий птах. Прилетів і зачинає ломити то колосся. Жінка говорить до чоловіка:

— Біжи нажени того птаха, бо одно то дерево маємо і то він ломить.

А птах каже:

— Не гони мене. Бери мішок і сідай на мене. Чоловік сказав до жінки:

— Біжи принеси мішок.

Жінка дала мішок, він сів на птаха і полетів. Перелетів птах море і поставив його на золотий зарінок. І каже йому птах:

— Набирай собі золота, скілько хочеш. Є в тебе година часу. Цей ходить по тім зарінку з мішком. Пхає в мішок одну штабу — завелика, пхає другу — ще більша. Нарешті забив одну штабу в мішок. А птах прилітає та й каже:

— Ти готовий?

— Готовий.

— Сідай на мене. Бо зараз сонце зійде та й можемо погинути. Перелетіли вони через море, і поставив його птах коло його хати.

І сказав так:

— Ти мене нагонив, а я тобі добре зробив. Будь здоров!

Цей остався з тим золотом, по кавалкови продає його і розживається. Поклав він собі хату, купив корову, коня. А брат зачав завидувати. Приходить до него і каже:

— Звідти ти так розжився? І поле купив, і господарку добру маєш.

А цей йому розказав, як було з тим птахом.

—...Птах завіз мене почерез море на зарінок золотий. І я взяв собі там у мішок одну штабу золота.

— А там було багато того золота? — питає багатий брат.

— Цілий зарінок. Самі штаби золота.

— А чому ти більше не брав?

— Бо мені не треба.

Багатий брат іде й розказує свої жінці:

— Мой, така й така є справа, жінко. Він забагатів, бо привіз штабу золота. Рихтуй килу пшениці і так посіємо, як той сіяв, то таких дубів виросте в нас багато.

Зробили вони так само, як тому робили, зварили пшеницю та й посіяли. І тішаться, що дубів багато буде. А там стілько золота!

Прийшла весна, і зійшло одно зерно, так само в кінці поля. А багач впряг коні, виходить у поле і сіє навесні кукурудзу. Кукурудза зійшла, вийшли вони обоє її сапати. Сапають і дивляться на свій дуб. А він уже виріс і пустив колосся. Нараз прилітає птах і зачав то колосся рвати. Пішов він нагонити птаха, а птах сказав:

— Бери мішок, сідай на мене, і я тебе завезу на золотий зарінок. Він каже до жінки:

— Біжи принеси десять мішків.

І взяв він ті мішки, сів на птаха, і птах з ним полетів. Прилетів, поклав його на той зарінок і сказав:

— Маєш годину часу. Набирай собі золота.

Він ходить по тім зарінку. Пхає одну штабу в міх — то не лізе. Пхає другу — не лізе. Пхає третю. А час проходить. Прийшов він до четвертої штаби і натяг на неї мішок до половини. А решта мішків ще порожні лежать. Нараз прилітає птах і каже:

— Ти готовий чи не готовий? Бо час проходить. Він каже:

— В мене ще мішки порожні.

— Сідай на мене, бо сонце зійде і спалить нас. Бери то, що маєш.

Мішки лишилися порожні. Він узяв той мішок із золотом, сіли й поїхали з зарінку. Летять вони, а він каже птахови:

— Аби ти був зачекав, я би був ще один мішок узяв. А птах йому каже:

— Вже й так ми спізнилися, вже сонце пече.

Нараз птах зімлів, і багач разом з тим золотом упав з птахом у море.

Нема його тиждень, нема місяць, нема рік. Не вертається він. Жінка йде до братової жінки й питає:

— Що може бути? А брат каже:

— Може, він ще там золота набирає, що так довго його нема. Нема його, і господарка його зачала упадати. Одна худоба вигинула, другу жінка продала. Іде жінка до чоловікового брата і каже:

— Купи в мене частину поля.

І він купив, і ту чвертку відкупив, що колись був продав. І собі файно ґаздував, а братової жінки господарка далі упадала. І стала там крайня біда, і той маєток зійшов на ніщо.

Захланність людину до добра не приводить.

Походження та примітки

* Морґ — застаріла міра землі, що дорівнює 0,56 га.

* Байцува́ти — протравлювати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
10 лютого 1985 року
Оповідач: Фединчук Григорій Васильович (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.