Українські народні казки

Зачарована дівчинка

Українська народна казка Буковини

Були чоловік і жінка, мали лиш їдну дочку. І дуже її любили. А жили вони під лісом і стерегли, щоб вона не зайшла в ліс і не загубилася. Але їдного разу вона таки загубилася. Захотіла пити і попала вона на таку воду, що як вип’єш її, то перекинешся в якусь дичину. Напилася дівчинка тої води і перекинулася в зайця. Чоловік з жінкою глядять дитину їден день, глядять другий — нема. Чоловік пішов по бабах-ворожках, що вони скажуть. І найшов таку бабу, що сказала йому:

— Твоя дитина стала зайцем. Якби дитина знала, що там є друга річка, і випила води з тої річки, то стала б назад дівчинкою.

Від того дня батько, який був мисливцем, зайців не вбивав. «Може, я ще свою дитину вб’ю», — думав він.

А дитина ходила, ходила і попала до лісника. А в него були діти. Піймили вони зайчика, принесли до хати і граються з ним. Жінка лісникова тим і рада. Діти граються ляльками, і заєць з ними. Увечері лягли всі спати, і чує лісникова жінка: заєць сам грається з ляльками і колише їх: «А-а-а, а-а-а». Встала рано лісникова жінка та й каже:

— Цей заєць має голос людини і сам колише ляльок.

Лісник вірить й не вірить. Але одного разу і він вчув, що зайчик говорить. Встав рано і каже:

— Зайчику, дай мені води.

Він приноси й дає. Зайчик нічого не говорив, але все розумів. А там недалеко жив цар, і в царя був парубок. Вчув він, що в лісника є такий заєць, та й каже цареви:

— Тату, я піду до лісника, щоб подивитися на того зайця. Кажуть, він все як чоловік розуміє. Хай лісник дасть мені того зайчика.

А цар йому:

— Іди й возьми собі. А як лісник не схоче дати, то я пошлю варту, і вона возьме.

Пішов царів син до лісника, а лісник зрозумів, у чому діло, і випустив зайчика надвір. Зайчик заховався в капусту. Царів син каже:

— У вас є такий зайчик, що розуміє все, як людина. Я возьму його у вас.

А лісник каже:

— Був у мене такий зайчик, але я пустив його надвір, і він утік. Вийшли вони надвір, глядять, а зайчик не втерпів і почав гризти капусту. Царів син зразу вчув його і піймав. Прийшов із зайчиком додому, став тримати його в кімнаті і нікуди від него не йшов. Куди йде царський син, то все на руках зайчика тримає, або зайчик ззаду йде.

Довго зайчик був у царя. Їдного разу взяв його царський син і йде на прогулянку в ліс. А тут відкись взявся мисливець, тато дівчинки, що перекинулася на зайчика. І було з мисливцем три пси. Як забачив царів син мисливця з собаками, забоявся, щоб мисливець не вбив зайчика або не піймали його собаки. Кличе зайця, а він не йде. Побіг просто до мисливця і скочив йому на руки — заєць пізнав тата.

Стали вони сваритися, царський син з мисливцем. Царський син каже:

— Це мій заєць.

А мисливець йому:

— Нє, це моя дочка.

Але мисливець нічого не може зробити, бо то — царський син. І розказав він царському синови, як його дочка напилася чарівної води та й перекинулася на зайця. А царів син каже:

— Кинь його на землю. Як піде до тебе, то, значить, ти возьмеш, а як до мене, то я возьму.

Мисливець кинув зайця на землю, а той знов скочив йому на руки. Взяв мисливець зайця і вирішив шукати річки, щоб його напоїти. Напився зайчик з тої річки і назад став дівчиною. Та й була вона вже багато більша, ніж тоді, коли перекинулася на зайця.

Прийшов мисливець додому, тішаться вони з жінкою і вирішили зробити дочці іменини. Пішов мисливець у ліс, набив дичини, наготовили м’яса. І написав мисливець афішки: «У мої дочки на таке-то число іменини. Вона роками була зайцем, а тепер перекинулася назад на дівчину». Царів син попав на ту афішку, і зацікавився тою дівчиною, бо ж вона роки була в него зайчиком. Прийшов він на ті іменини. А дівчина була дуже красива. Як побачив він її, то зразу полюбив. Хазяїн посадив їх за столом поруч — свою дочку і царевого сина. Царів син хотів дізнатися, чи то справді вона була зайцем.

— Чого ти найбільше боїшся? — спитав він її.

— Зайця боюся.

— А кого найбільше любиш? А вона йому:

— Найбільше люблю тата.

Тоді він і повірив, що то вона, бо до тата пішла на руки, а не до него. Вирішив царський син узяти її за жінку. Пішов до свого тата і каже:

— Я хочу взяти ту дівчину, що була у нас зайцем. Як не возьму її, то женитися не буду.

Цар дозволив йому, він узяв її та й зіграли свадьбу. І може, й сьогодні жиють. Але це діло давно було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
6 квітня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Зачарована дівчинка

Українська народна казка Буковини

Були чоловік і жінка, і мали вони лиш одну дочку. Вони її дуже любили. А жили вони під лісом. Одного разу дівчинка зайшла в ліс і заблудилася. І захотіла вона пити. І натрапила на таку воду, що як вип’єш, то перекинешся в якусь дичину. Напилася дівчина тої води і перекинулася в зайця. Тато й мати шукають дитину один день, шукають другий — нема. Пішов батько по бабах-ворожках. І одна бабка сказала йому: «Твоя дитина стала зайцем. Якби вона знала, що там недалеко є друга річка, і випила води з тої річки, то стала б знову дівчиною».

Від того дня батько, а він був мисливцем, зайців не вбивав. Боявся, що вб’є свою дитину.

А дитина ходила, ходила і потрапила до лісника. У нього були діти. Вони піймали зайчика. Принесли його до хати і граються з ним. Лісникова жінка тим і рада. Увечері лягли всі спати, і чує лісникова жінка, заєць грається з ляльками, колише їх: «А-а-а, а-а-а».

Встала рано лісникова жінка та й каже:

— Цей заєць має голос людини і сам колише ляльок. Лісник вірить і не вірить. Але одного разу і він вчув, що зайчик говорить. Встав він і каже:

— Зайчику, дай мені води. Зайчик приніс і подав.

А там жив цар, і в царя був парубок. Вчув царів син, що у лісника є такий заєць, та й каже цареві:

— Тату, я піду до лісника, щоб подивитися на того зайця. Кажуть, він усе, як людина, розуміє. Хай лісник дасть мені того зайчика.

А цар каже:

— Іди й візьми собі. А як не схоче дати, то я пошлю стражу, і вона візьме.

Прийшов царів син до лісника, а лісник зрозумів, у чому справа, і випустив зайчика надвір. І зайчик заховався в капусту.

Царів син каже:

— У вас є такий зайчик, що розуміє все, як людина. Я візьму його у вас.

— У мене був такий зайчик, але я пустив його надвір, і він утік, — сказав лісник.

Вийшли вони надвір, шукають. А зайчик не втерпів і почав гризти капусту. Царів син зразу вчув його і піймав. Приніс він його додому. І нікуди не відпускає від себе. Куди йде царів син, все на руках зайчика тримає.

Довго жив зайчик у царя. Одного разу взяв його царів син на прогулянку в ліс. І трапився їм мисливець, тато дівчинки, що перекинулася на зайчика. І було з ним три пси. Як забачив царів син мисливця з собаками, почав кликати зайчика до себе.. А той не йде, а побіг до мисливця, скочив йому на руки — заєць упізнав тата. Став царський син із мисливцем сваритися.

— Цей мій зайчик, — каже царський син.

— Ні, це моя дочка.

І розказав мисливець царському синові, як його дочка напилася чарівної води і перекинулася на зайця. А царів син каже:

— Пусти його на землю. Як піде до тебе, то ти візьмеш, а як до мене, то я.

Мисливець пустив зайчика на землю, а той знову скочив йому на руки. Узяв мисливець зайця й вирішив напоїти з річечки, про яку бабка говорила. Напився зайчик і знову став дівчинкою. І була вона вже набагато старшою, ніж тоді, коли перекинулася на зайця.

Привів мисливець дочку додому і робить свято на честь того, що знайшлася дочка. Запросив він багато людей. Прийшов і царів син.

Дівчина була дуже гарна. Як побачив її царський син, то зразу полюбив. Хазяїн посадив їх за столом поруч. Царів син хотів пересвідчитися, чи то вона була зайцем.

— Чого ти найбільше боїшся? — питає. — Собаки, — засміялася дівчина.

— А кого найбільше любиш? — Тата.

Тоді він і повірив, що то вона була зайчиком. І вирішив царський син узяти її за жінку. Пішов він до свого тата, царя, і каже:

— Я хочу взяти ту дівчину, що була у нас зайцем. Як не візьму її, то женитися не буду.

Цар дозволив, і зробили весілля. І живуть вони, може, й сьогодні. Але це дуже давно було.

Походження та примітки

Зачарована дівчинка. Невказані сюжети. Записано 6 квітня 1979 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.