Українські народні казки

Заяче сало

Українська народна казка Поділля

Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.

— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!

Кучер слухав, слухав, а далі і каже:

— Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.

Почув це пан і каже:

— Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.

— Звісно, заєць зайцем, — каже Іван.

Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:

— От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?

— Та скоро вже, пане, — каже Іван.

— Так от знаєш, Іване, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, так фунтів три-чотири, не більше.

— Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так.

Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:

— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?

— Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось.

— Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було! Сам знаєш, яке на зайцеві сало.

— Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем.

Спустились в долину, а пан і питає:

— А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?

— А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

206 (6472). Заяче сало. СУС -1921*. Записано 2009 року. Григорук Любов Іванівна (1949). Вінницька область, Літинський район, Пеньківка

Заяче сало

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Їхав пан зі своїм кучером Іваном у далеку дорогу. Їхали вони мовчки, нудно стало панові. Пан і надумав поговорити. А в цей час вискочив заєць. Почав говорити про зайців.

— Ось у лісі в мене водяться зайці, тільки не такі, як той поскакав, маленький, а великі. Я їх із-за кордону привіз на розвід. Зібрався якось я на полювання, взяв із собою чоловік десять загонщиків. Нагнали вони до мене зайців, а я їх тільки — бах та бах. Набив їх так десятків зо три.

А одного вбив такого величезного, розміром з барана! А коли зняли з нього шкуру, то сала на ньому було більше ніж півтора пуди. Ось які в мене зайці!

Іван слухав, слухав, а потім і говорить:

— Но-о, кобильчино, но-о, скоро вже й той міст, що під брехунами провалюється.

Почув теє пан і говорить:

— Чуєш, Іване, а які зайці бувають? Правду кажучи, півтора пуди сала на ньому не було, а так, фунтів з десять, це точно.

— Відомо, заєць як заєць, — говорить Іван.

Їдуть далі, а пан знову до Івана:

— Ну, що, Іване, чи скоро буде той міст, про який ти говорив?

— Так, скоро вже, пане, — Іван у відповідь.

— Так ось, Івасю, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, а так собі, фунтів три-чотири, не більше.

— А мені що до того? — говорить Іван. — Нехай буде так.

Проїхали ще трохи. Пан вовтузився, вовтузився на місці і знову:

— А чи скоро, Іване, отой міст?

— Та скоро вже, лишень до ярку спустимось.

— Хм, — говорить пан, — а знаєш, Іванцю, на тому зайцеві взагалі сала не було, сам знаєш, яке ж то сало може бути на зайцеві.

— Авжеж, — у відповідь Іван, — заєць як заєць.

З’їхали до ярку, а пан і питається:

— А де ж, Іване, міст, про який ти говорив?

— Та розтанув, пане, як сало, про яке ви говорили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

29 (5088). Заяче сало. СУС —, низка варіантів. Записала Барабаш Наталя (11 клас) 2008 року. Барабаш Марія Олександрівна (1939). Черкаська область, Христинівський район, Юрківка

Заяче сало

Українська народна казка Чернігівщини

Якось їхали пан з кучером Петром у далеку дорогу. Їхали мовчки, та набридло мовчати. Надумав пан заговорити. А в цей час на дорозі пробігав заєць. От пан і каже:

— От в мене в лісі є зайці, тільки не такі, а більші. Одного разу я зібрався на полювання і взяв з собою 15 чоловік. Вони наганяли на мене зайців, а я тільки: пух та пух! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив завбільшки, як барана. А коли здер з нього шкуру, то там було більше, ніж півпуда сала.

Слухав, слухав Петро, а далі й каже:

— Ось за тим лісом є річка, а над нею міст, що під брехунами тріщить та ламається.

Почув це пан та й каже:

— Ну, звичайно, в зайця півпуда сала не було, а так, фунтів з двадцять.

Їдуть собі далі, а пан питає:

— А що, Петре, чи скоро той міст?

— Та скоро, тільки з лісочка виїдемо.

— Ой, Петре, а знаєш, на ньому зовсім не було сала.

— Так, звісно, — каже Петро.

Виїхали з лісочка, а пан знову:

— А чи скоро той міст, що під брехунами тріщить?

— Та розтанув, — каже Петро, — як заяче сало.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

204 (5261). Заяче сало. СУС —. Записав Єсипенко Сергій (7 клас) 2008 року. Єсипенко Марія Андріївна. Чернігівська область, Менський район, Слобідка