Українські народні казки

Заячий пастух

Українська народна казка Гуцульщини

В одного хлопця померли мама й тато. Він став сиротою і почув від старших людей, що в одного царя, далеко за лісами й морями, є дуже оплачувана робота, пасти зайці. Але якщо зайців не випасеш, як хоч один утече або хтось украде його, то цар відрубував пастуху голову. І хлопець подумав, що він сирота, і якщо він заробить добрі гроші, то буде добре, а якщо помре, то помре.

І він ішов, ішов лісом, і настала ніч. Він виліз на дерево, щоби переспати. На тому дереві були такі гілки, що якраз було добре спати. Він виліз на дерево і побачив, що далеко-далеко горить ватра. Думає хлопчик, що звірі не запалили ватру, що там мусить бути людина. І він зліз з дерева і пішої до тої ватри.

Прийшов хлопчик до ватри. Там сидів старий дідо і пік м’ясо.

— Добрий вечір, діду! — сказав хлопець. Дід відповів:

— Добрий вечір. А що тебе сюди завело? Відколи я тут, я людської ноги не бачив.

І він каже:

— У мене померли мама й тато. Йду до царя на заробітки. Дідо каже:

— Синку, краще б ти туди не йшов. Бо підеш — збудешся голови. Хто туди йшов, ніхто ще не випас усі зайці.

— Я сирота і не маю з чого жити. Хоть помру, а хоть не помру, я туди йду.

І він переночував у того діда і сказав:

— Давайте я вам помию ноги й бороду. Помив він дідови ноги й бороду і сказав:

— Мені треба йти.

І вже йшов, а дідо сказав:

— Почекай. Я бачу, що ти дуже добрий, старанний і чемний хлопець. І я даю тобі таку сопілочку, що коли порозбігаються зайці, або один утече або хтось украде, то свиснеш у сопілочку, і всі зайці будуть коло тебе.

Він подякував, сховав ту сопілочку в свій правий чобіт. І пішов до царя. А там стояли на брамі два вартових. Він сказав:

— Тут у царя треба пасти зайці? А вони кажуть:

— Тут, але краще не йди, бо лишишся без голови. А він сказав:

— Ні, я йду.

І вони сказали цареви, і цар сказав, щоб його пропустили. І він пішов до царя. Цар сказав:

— Ти впевнений, що хочеш пасти зайці? Він каже:

— Так. Я сирота, мами й тата в мене нема. Я буду пасти зайці. Вранці пішов він пасти зайці. Пасе, пасе і сів на пеньок. Він був дуже стомлений і заснув. І всі зайці порозбігалися хто куди. Побігли, де більша трава. Він прокинувся і побачив, що нема ні одного зайця. Він дуже перепудився. І подумав: «Ну все, тепер я піду додому без голови». Але згадав про сопілочку. І свиснув у сопілочку, і всі зайці, хто звідки, до нього прибігли.

Він був дуже радий і сказав собі: «З цією сопілочкою я буду багатий». І коли він пригнав увечері зайців, вартовий перерахував їх. І були всі. Вартовий сказав цареви, і цар сказав:

— Треба щось зробити, би він не випас, бо треба буде великі гроші давати.

І сказав цар своїй дружині, щоби на другий день перебралася на якусь другу людину і пішла до заячого пастуха купити зайця. Щоби йому відрубати голову.

На другий день йому пустили зайці і він пішов їх пасти. Сидить на пеньку, а зайці пасуть. А один серед них був найбільший, королівський заєць. Царська дружина підійшла і спитала:

— Що, пасеш зайці? А він каже:

— Пасу.

— А ти би мені не продав одного зайця? Ось того великого. А він каже:

— Ні, бо це не мої зайці, а царські. Я не можу продати, бо мені відрубають голову.

Царська дружина каже:

— Та нічого, я тобі дам такі гроші, як цар за всю цю роботу. А він згадав за сопілку і каже:

— Добре, продам.

І вона взяла того зайця, заплатила йому і пішла. Коли вона пройшла половину дороги, він свиснув у сопілочку, і заєць вирвався у неї з рук і прибіг до нього. І він мав гроші, і всі зайці були. І він увечері пригнав їх і сказав цареви, що всі зайці є. А цар сказав жінці, що як вона не годна взяти зайця, то він сам піде й візьме.

І цар перебрався і пішов туди, де він пас зайці. Він, як завжди, сидів на свойому пеньку і дивився за зайцями. Цар підойшов до нього і сказав:

— Продай мені зайця. А він каже:

— Ні, не продам, бо це царські зайці. А цар:

— Я тобі заплачу великі гроші. І хлопець сказав:

— Ну добре.

Та й імив того зайця і дав йому. Цар несе зайця і гладить його, пестить. Заєць з царських рук виривався, але цар його тримав, не пускав. Але він його так укусив за руку, що цар мусів пустити. І заєць вирвався і побіг до хлопця.

Увечері він пригнав зайців і всі вони були на місці, і цар мусів йому заплатити. І в нього були ще ті гроші, що він узяв, коли продавав зайці.

І пішов він додому. І йшов, і йшов, і не забув повернути до дідика. Повернув до нього і сказав:

— Дякую за сопілочку, бо без неї я був би вже без голови. А дідик сказав:

— З цею сопілочкою ти можеш дома побудувати собі будинки. І гроші можеш мати, коли схочеш. Лиш заграй у сопілочку.

І він пішов з сопілочкою додому. І він уже краще жив, бо мав гроші. Він купив собі будинок і одружився.

Але одного разу він поставив свою сопілочку в чобіт і пішов з дому. А його жінка робила в хаті порядок. І побачила в чоботі ту сопілочку. І пішла до сусіда й сказала:

— Дивись, яка в мого чоловіка є сопілочка. А той каже:

— Гарна сопілочка. Ти би її мені не продала? А вона каже:

— А чого ні? Давай гроші та й бери її.

Він заплатив і жінка йому дала ту сопілочку.

Той сусід зрозумів, що то за сопілочка, і з часом розбагатів.

А чоловік питається в жінки:

— А де моя сопілочка? А вона каже:

— Я що, брала? Я що, буду дивитися за твоєю сопілочкою?

— Та вона в чоботі була.

— Не знаю, де твоя сопілочка.

І він знов пішов до того діда. І дідо сказав:

— Більше я нічого не маю тобі дати. Але маю ще скриньку. Коли скажеш скриньці: «Скринько, розкрийся!», звідти вилетять желізні палиці і будуть бити, кого скажеш, доки він правду не скаже.

Він подякував дідикові, взяв скриньку і приніс додому. Та й каже.

— Ану, скринько, розкрийся!

Скринька розкрилася і як почали желізні палиці жінку бити! А він питає:

— Ну, де та сопілочка? А вона каже:

— Я сусідові продала. Лиш заховай це, не бий мене! І він сказав:

— Скринько закрийся.

І скринька закрилася. І він пішов з тою скринькою до сусіда і каже.

— Віддай мені сопілочку.

А той таке саме, як жінка, каже:

— Я що, брав твою сопілочку? Я звідки знаю, яка то сопілочка?

А він каже:

— Скринько, розкрийся!

Скринька розкрилася і палиці почали бити сусіда, і він мусів сказати, бо більше не міг терпіти.

— На тобі твою сопілочку і йди геть.

І він пішов з сопілочкою додому і помирився з дружиною, і вони жили щасливо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Вербовець, Косівського району, Івано-Франківської області
1 грудня 2003 року
Оповідач: Крицкалюк Роман Дмитрович (1992 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.