Українські народні казки

Заєць і банька
Українська народна казка Буковини

Жінка робила в полі та й лишила під межею баньку. Вітер віє, а порожня банька гуде. А заєць злякався та й приліг під межею. Стане він на задні лапки, послухає — гуде. Та й знов ляже. Слухав він, слухав, а тоді почав підкрадатися. Дивиться, а то банька.

— А, то ти, баньочко, мене лякала? Я тебе провчу.

А банька вушок не мала, лиш мотузочок був кругом шийки зав’язаний. Заєць прив’язав собі той мотузочок на шию та й потягнув баньку до ставка топити. Нагнув голову та почав топити баньку. Банька тримається на воді і не топиться. Заєць притиснув її лапками, і банька почала набиратися води та й булькотіти. А заєць каже:

— А, боїшся, просишся. Будеш знати, як мене лякати.

А баньочка все буль-буль. Та й почала топитися. Та й тягне за собою зайця, а він побачив, що біда, почав проситися:

— Пані Баньковська, я лиш так жартую, я вас не мав топити. А банька лиш бульк — та й пішла до дна. І заєць за нею.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
31 грудня 1985 року
Оповідач: Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.