Заєць-сонько
Українська народна казка Чернігівщини
На верхів’ї сосни жив зяблик, а під сосною — зайчатко. Зяблик, бувало, вже причепурить своє гніздечко, поснідає і дзьобика вичистить, а сірий ще солодко спить. Прокинеться, розплющить очі і раптом згадає:
— Ой, проспав! Знову без капусти залишусь, а вдень бігти за нею якось боязко. І до зяблика:
— Як ти рано встаєш! Невже тобі солодкі сни не сняться ?
Зяблик відповідає:
— Сняться й мені. Але я назавжди запам’ятав материнську пораду.
— Я теж хочу знати її, — каже заєць.
— Зяблик підлетів до його вуха й прощебетав:
— Щоб всього доволі мати, треба рано вставати.