Заєць-сонько
Українська народна казка Чернігівщини

На верхів’ї сосни жив зяблик, а під сосною — зайчатко. Зяблик, бувало, вже причепурить своє гніздечко, поснідає і дзьобика вичистить, а сірий ще солодко спить. Прокинеться, розплющить очі і раптом згадає:

— Ой, проспав! Знову без капусти залишусь, а вдень бігти за нею якось боязко. І до зяблика:

— Як ти рано встаєш! Невже тобі солодкі сни не сняться ?

Зяблик відповідає:

— Сняться й мені. Але я назавжди запам’ятав материнську пораду.

— Я теж хочу знати її, — каже заєць.

— Зяблик підлетів до його вуха й прощебетав:

— Щоб всього доволі мати, треба рано вставати.