Українські народні казки

Звідки узялася панщина

Українська народна казка Кіровоградщини

Ото раз давно, ще за Катерини, зібралися пани на сеймик та й говорять проміж себе:

— А зробімо-но, панове, панщину!

— Добре, — кажуть, — давай зробим!

Ото кожний пан (як, наприклад, грап наш) скликає з кожного села по дванадцять чоловіка. З того села дванадцять, з другого дванадцять, з третього дванадцять. Ото чи в хаті, чи надворі в пана поставили столи, наварили всячини, поставили їсти й пити, горілки, усього.

Просить пан:

— Сідайте, добрі люди, їжте, пийте, контентуйтесь!

Наїлися люди, напились, музика грає — нагулялися. Дякують панові:

— Спасибі вам, пане вельможний, що так уконтентували нас досхочу, спасибі! Чого ж ви від нас хочете?

— Ой люди добрі, хазяї чесні! Не багато з вас хочу! Тяжко мені з великим господарством. Я й наймаю людей, і гроші плачу, та все нема ладу. Не вспіваю хліба збирати, осипаються. Як би діти ваші спромогли мене, подарували один день на тиждень.

— А, Боже наш милосердний! Пане наш ласкавий! Щоб діти наші та не послухали пана один день на тиждень? Ну-ну! Даруємо вельможному панові один день на тиждень, чи то велика мація?

Ото може через півроку, ба може й скоріше, знову пани скликають по дванадцять чоловіка з села, знову закладають бенкет. Господи, чого там нема! Усього, усього понаставляно: і пити, і їсти, і їсти і пити. Веселяться люди. І знов просять пани людей, щоб подарували ще один день на тиждень. Добре, хай ще день. За третім разом ще один день на тиждень дарують.

Так вони бенкетували, аж поки людям не лишилось і одного вільного дня. От як видурили пани од людей вільність, пишуть велику бумагу до цариці Катерини.

— Так і так, — кажуть, люди згодились робити на нас шість день на тиждень.

Цариця глянула на те письмо, бачить, що люди з доброї волі згодилися, та й приклала свою руку. От і минулась воля. В понеділок раненько стук-стук у віконце:

— Добридень!

— Дай, Боже! А чого?

— На панщину! Забули?

— На яку панщину?

— А на пана робити!

— Я маю і своєї роботи доволі, а то ще на пана. Не хочу! Гі-і!

Як витягли на вулицю, як почали лупцювати, то й мусили йти на панщину. А старі батьки, що запродали панам дітей своїх, зо страху поховалися. Згодом зібралися на раду. Радили, радили та й написали й собі прошеніє до цариці, що ось так і так, не хочемо під панами бути. Глянула Катерина на те письмо та й відписує людям:

«Що ж, люди добрі, навіщо ж ви по добрій волі згодились робити на панів? Нащо ж ви за чарку горілки голову свою застромили? Тепер нічого не вдію, руку свою приложила».

І справді нічого не помогло. Як настала панщина, то терпіли наші прадіди, діди, батьки, та й мені старому довелося скоштувати того добра. А оце й воля прийшла, як у Винниці чагунку насипати стали.

Отаке мені колись мій старенький дід розказав, як я ще малою була.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

53 (7936). Звідки узялася панщина. СУС —. Записала Півень Лілія 2011 року. Кравченко Єфросинія Яківна (1931). Кіровоградська область, Онуфріївський район, Омельник