Українські народні казки

Звірі будують хату

Українська народна казка про тварин

Зійшлася раз дичина в лісі: вовк, лис, кіт, заєць, когут, дик і качка та й стали ся радити. Вовк каже: «Самому небезпечно ходити по лісі, то би добре було, аби ми усіма разом ходили, перебували», А дик каже: «Се би добре було, але як хочете, то покладьмо собі хату, аби-м мали де перебувати в зимі, як метіль, мороз буде». Качка, кіт і когут пристали на тото та й кажуть: «Добре, покладім». Вовк каже: «Мені вашої хати не треба; які-сте дурні, як хочете хати, то кладіть собі». Каже: «Як буде мороз, метіль, то я піду в село за вівцями та й мені хати не треба». А лис также каже: «Та й мені хати не треба; як буде мороз та й метіль, то я піду в село за курми, залізу під стріху та й перебуду». А заєць так. само каже: «І мені хати не треба; як буде метіль, то зайду у сад, де є багато молодих дерев, обгризу кору, залізу у солому та й буду там сидіти». Вовк каже: «Будем видіти, що з того буде!» Та й усі три пішли, а тих четверо ся лишило.

Як вони пішли, тогди взялися до роботи. Качка каже: «Ходім, найдем таке місце на хату, щоби була під хатов вода». Пішли вони, найшли таке місце та й взялися до роботи. Дик рив землю, качка воду носила. Як наносила води, то тогди пацюк замісив, зробив болото, та й когут робив глевки, а кіт уже мастив. Поклали вни хату, а качка каже: «Коли-м поклали хату, то ще викопаймо у хаті таку яму, аби була вода — як прийде зима, аби я не ходила далеко». Та й дик вирив таку яму, і качка наносила води повну яму тоту, а кіт каже: «Коли-м поклали хату, то покладьмо ще й піч, аби я мав де в зимі загрітися». А когут каже: «Коли-м поклали хату, то покладьмо ще жердку, бо я не призвичаєний на голій землі спати». Та й як вони вже ту жердку поклали, тогди пацюк каже: «Що-сте хотіли, то вже маєте; зробім же тепер постіль, аби я на голій землі не ночував». Пішли вони у ліс, наносили багато листя, зробили постіль та й вже по їх роботі. Каже дик: «Тепер ходім, наносім собі всілякої поживи».

Порозходили вони ся, кожде носило для себе. Дик носив кукурудзи шульки, бараболі рив, що десь були там за лісом, качка собі бурякового листя наносила багато, а кіт миші лапав, горобці та й носив, а когут носив зерно, всілякі хробаки. Наносили вони вже того досить, зачали складати. Пацюк клав свою поживу попід стіни, качка під припічок понакладала, когут поробив полички та й на полички всьо складав также, а кіт миші складав на піч на комин, а горобці в комин вішав. Поскладали вни вже собі всьо в порядку, посідали та й сидять, як у бога за дверми. Кіт сидить на печі та й муркотить, когут на жердці піє, качка талапається в воді, а дик ліг собі на свою постіль, простягся та й рохкає.

Але потис мороз, повіяла метіль. Вони собі позаходили до хати, ані гадки, вже всьо мають. Але вовк дуже змерз, нагадав собі, що добре йому казали хату класти. Каже: «Піду, буду їх просити, аби мі пустили до хати, аби-м ся хоть загрів». Прийшов він під хату, ледве дихає та й каже: «Втворіть, бійтеся бога, бо загину». А тоті всі четверо з хати кажуть: «Ми таких, як ти, до хати не пускаєм; ти казав, що тобі хати не треба». Кажуть: «Ти йди в село за вівцями». Вздрів вовк, що вже його не пускають, постояв трохи під хатов та й пішов.

Але лис з зайцем также позмерзали, ледве живі. Та й заєць ішов і лис ішов, та й здибали вни ся. Лис питає зайця: «Куди ти йдеш?» А заєць каже: «Я видів, що уже тоті поклали хату, та йду, хоть ся загрію». А лис каже: «Та й я йду, ходім оба». Прийшли вони під хату та й знов гуркають, штукають: «Втворіть, бо загибаєм». А тоті в хаті вчули, що то лис з зайцем, та й кажуть: «Ідіть собі геть, ви не хотіли хату класти; ви казали, що вам хати не треба». Кажуть: «Ми вас не пускаєм. Ти, лисе, йди в село за курми, а ти, заєць, іди та й залізеш у солому та й там перебудеш».

Вздріли вони, що вже їх не пускають до хати. Але там був під хатов дірявий горнець, вони залізли в той горнець та й байці конець.

Походження та примітки

Звірі будують хату. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 130. Зап. І. Волошинський в 1913 р. у с. Далешове Городенківського пов. (Гуцульщина) від Ш. Хімека. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 330—332.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.