Українські народні казки

Звірі в ямі

Українська народна казка про тварин

Ішов циган з чужого села додому понад ліс. Він був добре випивши, не дивився, що у нього під ногами. Набрів він на ловушку і проваливсь туди. Циган згаряча перелякався, подумав, що він провалюється крізь землю. А коли став на ноги і трохи опам’ятався, тоді розібрав, що попав у яму, котра приготовлена охотниками для ловлі звірів. Циган обмацав руками кругом і нагибав там щось здорове та кудлате. Тоді він знов злякався, кинувсь був видираться з ями, а звірюка хап його за ногу і держе, а сам каже: «Погоди, чоловіче, не тікай; коли умирать, так будем умирать вмісті». — «А хто ти такий?» — спитав циган. «Хіба не бачиш? Я медвідь, попав сюди невзначай так, як і ти». — «А що ж ми тепер будем робить?» — спитав циган. «Будем сидіть, поки нас вирятують». — «А як довго ніхто до нас не прийде, тоді що?» — «Не прийде, і не треба; буду жить, поки здохну; їсти захочеться, з’їм тебе, чоловіче». — «Не їж, медведику, краще я тобі заграю, а ти потанцюй». — «Грай, буду танцювать; поки будеш грать, доти не буду тебе їсти, а як перестанеш грать, так із’їм».

Циган взяв скрипку в руки і почав грать, а медвідь пустився танцювать. Циган грав, грав, поки вморивсь, потім перестав грать. Медвідь штовхнув цигана лапою і каже: «Грай, грай, а то з’їм!..» Циган знов почав грать. Грав, поки одна струна лопнула. Тоді він став на трьох струнах пилять. Грав, грав, поки лопнула іще одна струна, осталось тіко дві. Циган було остановивсь, а медвідь уп’ять хап його за ногу: «Грай, грай, а то з’їм!» Циган ледве руками володав, а грать треба, бо видима смерть страшна. Циган продовжував грать на двох струнах. Уже й ніч пройшла, настав день, а рятувать ніхто не йшов. У цигана душа в п’ятки виходила, думав собі: «Ану як всі струни порвуться, що тоді робить? Погибать мені!» Медвідь теж здорово уморився, спотів увесь. Циган каже медведеві: «Давай ми ляжем спать, братику, а то я дуже спать захотів, мочі нема сидіть. Та й ти теж добре наморився!» Медвідь согласивсь опочить трохи.

Циган ліг і зараз же захріп, неначе справді кріпко спить, а сам одним оком пофильно блимав, зорив, чи спить медвідь. Коли медвідь заснув, циган потихеньку піднявсь і почав палкою в стіні ямочки видовбувать, щоб було об що ногами упираться. Коли пічурки були готові, циган почав вибираться з ями. Ногами переступав з однієї ямочки в другу, а руками упирався в другу стіну і перехвачував ними все вище і вище. Таким чином добрався до хворосту, яким прикидана була яма. Почав циган роздвигать руками той хворост, пророблять дірку, куди б можна було вилізти з ями. Хворост затріщав, захруптів. Медвідь спросонку підняв голову і пита: «Ти що там ворочаєшся, чи не думаєш утекти?» — «Ні, це я по ділу, мені захотілось про себе, я зараз вернусь». Медвідь знов задрімав, а циган вибравсь з ями і подавсь додому, а скрипка його осталась там, у ямі.

Медвідь прокинувсь, дивиться — цигана нема; він тоді з досади взяв скрипку і почав грать, та так пиляв, що чуть було по всьому лісі. Позбігались всі звірі на згук. Поприбігали до ями і слухають. Що за оказія, — думали собі. — Нікого не видно, а гра! Кинулись вони на згук поближче і провалилися всі в ту яму.

Медвідь зрадів, що в ямі не один він буде. Тіко біда, що тісно стало: припадало всім стоять на ногах, лягти ніде було. Звірі сумували, не знали, що їм робить; вибраться з ями не було надії, бо дожидать помочі ні од кого було. Побули вони в ямі цілий день і ніч, захотілось всім їсти, а їсти було нічого. А далі медвідь каже: «Ну, братці, давайте порадимось, кого ми будем спочатку їсти. Кожному з нас жисть дорога, тіко все равно нам погибать. Будем почережно один другого їсти, поки дійдем до посліднього, а послідній мусить загинуть од голоду». — «Давайте поміряємся, — каже олень, — чий буде верх, того зараз з’їмо».

Лисиця баче, що діло погане, пригадала, як одурить звірів. Завиляла хвостом і каже: «Погодіть, братці, з цим ви не торопіться; поїсти один другого ми ще управимся, а от я пригадала так, що ми всі живі зостанемся і будем ходить на волі». — «А що ж ти пригадала?» — «А от що: нехай олень присяде, а я сяду на його, потім він нехай випрямиться і підніме вгору голову, а я стрибну йому на роги, виберусь з ями і побіжу мерщій скликать медведів та вовків; вони прийдуть до вас і вирятують всіх з біди. Я скажу їм, щоб вони захватили з собою вірьовку і драбину, і будем ми всі на волі». — «Добре ти, лисичка, пригадала!» — всі гукнули в один голос.

На скіко можна, всі розступились, олень присів, лисичка стрибнула йому на спину, олень випрямивсь, підняв голову, а лисичка стрибнула йому на роги, роздвинула трохи хворост і вискочила з ями. Вмісто того щоб скликать звірів на поміч, побігла до своєї нори, а про плєнних і думать забула. Трохи згодом нагрянули охотники, бо вони почули од цигана, що в яму медвідь увалився. Кинулись до тії ями, аж там вмісто одного медведя вказалась повна яма звірів. Між іншими там були: медвідь, вовк, заєць, дикий кабан і олень. Всіх їх постріляли і забрали з собою.

Походження та примітки

Звірі в ямі. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 31, 20. Зап. П. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від С. Старченка. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 149—151.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.