Зла свекруха

Українська народна казка Чернігівщини

Жила-була стара вдова. Були в неї три одружені сини. Та свекруха не дуже любила невісток, була груба з ними. Сини кожен день на панщину їздили, а невістки дітей доглядали. Як тільки вони залишалися з свекрухою, в хаті починалися сварки. І так кожен день. Терпіли невістки, терпіли і вирішили провчити свекруху.

Як тільки чоловіки поїхали на панщину, схопили невістки свекруху, витягли з рота язик та так обкололи, що він в рот не поміщався. То вона нічого й не могла їм казати.

Та мати завжди зустрічала на околиці після роботи своїх синів. А того дня їдуть сини, а мами нема. Вони в хату, а мати лежить в чистій полотняній сорочці, і ні слова їм не каже. Вони до матері і давай питати:

— Мамо, а що сталося, що ви не вийшли нас зустрічати?

А вона ні слова не каже, бо язик опух і в роті не поміщається. Помогли сини матері піднятися, а вона то на одну невістку покаже і на стіну тикне, то на другу і в груди тикне. Сини довго думали і ніяк не могли розгадати, що мати хоче сказати.

А та невістка, яка заварила всю цю кашу, сказала, що вона знає, що хоче сказати свекруха. А сама дивиться в очі іншим жінкам, щоб ті її не видали.

— Ми з тобою, чоловіче, — каже вона, — будемо жити в цій хаті, а середня невістка з чоловіком — в другій. А наймолодшій — в найновішій. Так мати хоче нам сказати.

Отак відомстили невістки злій свекрусі. Вона скоро померла, а вони жили-поживали і горя не знали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

94 (4542). Зла свекруха. СУС —, варіант 289. Записала Ісаченко К. С. 2008 року. Шик Наталя Федорівна (1929). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Ларинівка