Українські народні казки

Злодій Климко і пан

Українська народна казка Буковини

Був собі Климко. Не мав він ні тата, ні мами, а жити хотів. Що робити? Надумався він вчитися красти, щоб мати що їсти і в що вбратися. А на чистім місці нема як красти, то вирішив він істи в ліс. Зайшов далеко в ліс, поклав шапку на землю, відійшов і сунеться до неї по-пластунськи. Кладе шапку на другий корч і знов по-пластунськи до неї повзе.

А через той ліс була дорога. Їхав нею пан і побачив, що хтось лізе рачки. Злази пан з брички і йде подивитися. Ще пан не дійшов до него, а він уже взяв шапку і поклав на голову. Оглянувся, а коло него пан.

— Хто ти такий? — питає пан.

— Климко.

— А що ти тут робиш?

— Вчуся красти. Отоді йому пан і каже:

— Укради в мене коня з золотою гривою. Як не вкрадеш, зніму тобі голову.

— Вкраду, пане.

Климко готується красти увечері коня. Знав, що кінь буде в стайні, а пан покладе сторожів. За дня пішов Климко до тої стайні і поклав там бочку горівки на п’ятдесят кілограм. Прикрив її і забрався. Увечері сторожі прийшли, сіли собі і говорять. Було їх аж дванадцять. Один зі сторожів почув запах горівки. Той там, той там заглянув, і найшли. Почали помаленьку пити. А їден каже:

— Не будем багато пити. Потрошку, щоб не були п’яні.

І так потрошку, потрошку і випили півбочки. Та й геть оп’яніли.

А Климкови цего й треба. Відв’язує він коня з золотою гривою, сідає на него і їде додому.

Приходи рано пан — всі сторожі п’яні. Пан почав їх сварити, а вони кажуть:

— А ви ж нащо тут горівку поставили?

— То Климко зробив, — каже пан. Приходи пан уже до Климка додому та й каже:

— Як ти вкрав коня з золотою гривою, то вкради й кобилу, що його вродила.

— Вкраду й кобилу, — сказав Климко. Каже пан до своїх сторожів:

— Горівки вже не буде, ви стережіть. Я ставлю кобилу надворі, а ви стережіть.

Знов дванадцять сторожів сторожують, кругом кобили сидять. А то було холодно, поза осінь. Сторожі говорять:

— Ми вже впантруєм, не вкраде.

А Климко подумав таке. Взяв довгу пражину і забив на її кінці велику голку. Хлопці не бачать нічого. А він тою голкою уколов одного в зад та й потяг пражину до себе. Той думав, що його товариш уколов, та й у голову його кулаком.

— Ти чого колеш?

— Я не колов.

Та й почали вони вдвох битися. А третій почав обороняти свого друга. А четвертий — свого. Дійшло до того, що всі почали битися. А Климко відв’язав кобилу і поїхав додому.

Приходи рано пан і питає:

— Де кобила?

— Нема, украв хтось. Це не ви нас голкою кололи? А ми билися, і кобилу хтось украв.

Пан подумав: «Це Климко зробив». Приходи знов до него та й питає:

— Ти вкрав кобилу?

— Я, пане. А пан йому:

— Як ти такий великий злодій, то вкради в мене пуд золота. Воно буде лежати на столі, а я буду сидіти коло стола й читати книжку.

— Вкраду, пане.

Пішов пан додому, а Климко думає, як би ці гроші взяти. Придумав відкопати мерця. Відкопав його, взяв на спину і пішов з ним до пана під вікно. Дивиться — пан читає книжку, коло него шабля. Климко сам схилився, а мерцеву голову стромляє через вікно. Пан подумав, що то Климко, та й відтяв шаблею голову. Побіг у другу кімнату казати пані, що зарубав Климка. Приходи він з панею назад у кімнату, дивиться — а Климка нема і грошей нема. Забрав і мерця, і гроші. Пан каже:

— От Климко! Я його зарубав, а він гроші вкрав. А може, то хтось інший украв?

Приходи пан до Климка.

— Ти вкрав у мене золото?

— Я, пане.

— Я ж тебе зарубав.

— А мене нічого не бере, — каже Климко, — ні грім, ні шабля. А пан йому:

— Гай, укради в мене з пальця золотий перстень. Як украдеш — віддам тобі половину свого багатства, а не вкрадеш — голову тобі зніму.

— Вкраду, пане.

Старається Климко це зробити. Приходи до панської служниці і каже:

— Дам тобі грошей, скілко хочеш, тілко зроби мені одно діло. На тобі цеї касторки — всипеш її панови ввечері у страву. І то йому подасиш.

А вона й каже:

— Заплатите сто золотих рублів, то зроблю вам це.

— Добре, дам сто рублів.

Дав їй Климко ці гроші. Договорився з нею та й пішов додому.

На вечір наймичка зробила так, як сказав Климко, — підсипала панови в чай касторки. Пан випив той чай і пішов у ліжко з панею спати. І все думає пан про Климка.

Та почав боліти панови живіт. Пан побоявся, що як він уночі піде надвір з перснем, то Климко з него перстень зніме. Дає його пан пані. Пішов пан, а Климко в кімнату. Підійшов до пані та й каже:

— Дай перстень, бо вскочить Климко і забере його в тебе.

А вона крізь сон не розібрала, думала, що то пан, зняла перстень з пальця і віддала його Климкови. А пан вернувся і ляг тихенько спати коло пані.

Встає пан рано і каже до пані:

— Дай перстень. А паня йому:

— Ти ще вночі його взяв. Як виходив надвір та й вернувся.

— Вже Климко забере половину мого багатства, — пан на те. Але вирішив піти до Климка і дізнатися точно, що то він узяв.

Приходи до Климка та й питає:

— Ти вкрав перстень?

— Я.

— То приходь до мене, і я тобі відміряю половину свого багатства.

— Добре, прийду до вас.

Приходи Климко до пана. Поділився пан з Климком, і той хазяює. Перестав красти, бо вже має з чого жити.

А панська дочка вийшла вночі надвір. Звіялася віхола, і її забрали чорти. Встав рано пан, дивиться — дочки нема. Жаль було панови дочки, і каже він:

— Хто врятує мою дочку від нечистого, за того дам її заміж. Ходив пан, питав, хто врятує, — ніхто не погодився. Пішов пан до

Климка.

— Добрий день, Климку!

— Доброго здоровля, пане. Що скажете мені?

— Отаке скажу. Вкрали чорти в мене дочку. Скрізь ходив, і всі бояться мати діло з чортами.

А Климко йому:

— Я відкраду від чортів вашу дочку.

— Як забереш її від чортів, дам за тебе заміж і другу половину свого багатства дам.

— Добре, пане.

Взяв Климко клубок ниток і пішов до того озера, що в ньому чорти сиділи. Забиває на чотирьох кінцях озера штири кілочки, мотає на ті кілочки нитки, ніби розмірює місце під церкву, яку має будувати. Коли Климко почав мотати, зразу прийшов чорт і питає його:

— Що ти, Климку, хочеш тут робити?

— Церкву будувати.

— Тут найлучче місце для нас. Ми не хочемо відци йти. Дамо тобі грошей, кілко хочеш, лиш лиши це місце.

Климко каже:

— Мені грошей не треба. Вернете панську дочку — не буду будувати церкву.

Вернули чорти йому панську дочку. Бере він її на коня і везе до пана. Той втішився і каже:

— Я зроблю вам свадьбу і живіть, і все багатство, Климку, твоє. Зробив пан свадьбу, і жили вони обоє, а пан коло них жив. І на цім конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
11 серпня 1984 року
Оповідач: Боднар Гаврило Тимофійович (1914 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також