Українські народні казки

Злодія не треба вчити

Українська народна казка Буковини

Жили два брати. Були вони злодії, займалися крадіжками. У старшого брата були три сини. Коли почув він слабість і побачив, що буде вмирати, попросив молодшого брата, щоб той вивів у люди його хлопців, як він умре. Коли помер, менший брат почав учити його синів красти. Узяв старшого на фіру і поїхав у ліс по дрова. Коли заїхали в ліс, глянув хлопець на дерево та й каже до вуйка:

— От матеріал!

— А на що він годиться?

— Візки робити.

Вуйко махнув на него рукою — подумав, що тут нема кого на злодія вчити.

Другий раз узяв вуйко до лісу середущого хлопця. Приїхали в ліс. Глянув хлопець на дерева, побачив ліщину з вилкою і каже вуйкови:

— Добрий матеріал граблі робити.

Махнув вуйко рукою та й не сказав йому нічого — не буде з него злодія, а з грабель не проживеш.

Бере вуйко в ліс третього хлопця. Коли заїхали туди, побачив хлопець на відростках пнів молоді граби. І каже:

— Ці граби добрі на булаву. Вуйко питає:

— А нащо тобі булава? Той відповідає:

— Добре мати таку булаву, як іти красти.

Ідуть вони далі лісом. Коні тягнуть віз, а вони ззаду йдуть пішки. Найшов вуйко на дорозі шматочок ременя. Побачив, що калитка з него не вийде, лиш на половину стане, і кинув ремінець на дорогу. Хлопець підняв ту букатку і поклав собі за пояс.

А назустріч їм іде якийсь чоловік і веде доброго барана. Цей же вуйко каже хлопцеви:

— От баран добрий! А хлопець:

— Зараз його вкраду.

— Украсти можна, як чоловік спить, — каже вуйко. А хлопець відповідає:

— З розумом можна все зробити.

Кидає він ту букатку ременю на землю і минається з тим, що веде барана. А той, що вів барана, підоймив букатку і теж задумався: «Якби дві букатки було, можна було б зшити калитку». Кинув то на землю і повів барана далі. Хлопець вхопив той кусочок і побіг корчами. Забіг наперед того з бараном і кинув ремінець на землю. Той чоловік побачив ремінець на дорозі та й думає: «Якби я був ту першу букатку взяв, то була б з двох букаток калитка. Вернуся та возьму ту букатку». Але ж нащо тягнути назад барана? Прив’язав він його до корча та й вернувся. А хлопець того барана відв’язав та й утік з ним корчами.

Привів хлопець барана до землянки, де вони мали брати дрова, а вуйко прибуває з фірою. Зарубали барана і починають варити. Каже до него вуйко:

— Як це ти в білий день вкрав у него барана з рук? А хлопець йому відповідає:

— Я зараз украду з того чоловіка сорочку, штани й капелюх, і він піде додому голий.

Взяв він ту баранячу шкіру І набив її листям, ніби живого барана зробив. Поніс його на озеро і набив патики посеред води. Так, ніби баран воду п’є.

А хазяїн барана, ходячи лісом, побачив свого барана в озері і говорить:

— Сарака Васька: схотів води і втік до озера.

Роздягається — і на озеро за бараном, Він до барана, а там лиш шкіра на коликах стоїть. А тим часом хлопець забрав його шмаття і втік до землянки. Приніс ту одежу, а вуйко питає:

— Як же ти це зробив? А він каже:

— Ви мені красти не помагали, і я вам з цего барана м’яса не дам. Отого, що вариться.

Вуйко йому відповідає:

— Ти тут нічого не зробиш. Я сильніший за тебе. Пробуй, чи зварилося м’ясо, та будем їсти.

Пробує він м’ясо та й каже до вуйка:

— Треба ще трохи доварити. Але біжіть принесіть сухого хворосту, бо я заморився.

Вуйко пішов і ломить хворосту, а він узяв вуйків сардак та й поклав збоку землянки, аби не видко. Взяв бук, б’є по сардакови і кричить:

— Ай-я-яй, не бийте! То не я вкрав барана, то вуйко вкрав! Вуйко подумав, що то хазяїн барана б’є хлопця, та й утік корчами.

Вуйко втік, а він їв м’ясо, скілко хтів. Решту заховав, а сам ляг під землянку і лежить собі.

Вуйко вернувся і почав обережно заглядати до землянки. А він каже:

— Йдіть сюди.

Вуйко увійшов та й каже:

— Нащо ти казав, що я вкрав барана?

— Були б мене вбили, якби я так не казав, — каже хлопець. Вуйко питає:

— А м’ясо де?

— Забрали. Коли хочеш м’ясо їсти, то треба вміти його вкрасти.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Круглик, Хотинського району, Чернівецької області
6 листопада 1984 року
Оповідач: Вигнан Костянтин Спиридонович (1910)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.