Українські народні казки

Злодії та мужня дівчина

Українська народна казка Поділля

Жив собі чоловік та жінка. Були вони собі заможненькі. І була у них їдним-їдна дочка. Роботяща, тямуща, добра та тиха.

От збираються чоловік з жінкою на ярмарок. Набрали всілякого добра на віз: і поросят, і гусей, і меду, і верети ткані, і городину. А дочці й кажуть:

— Запроси до себе дівчат на вечерниці. Будете прясти, наварите пирогів з сиром, повечеряєте й полягаєте спати, а ми за два дні приїдемо.

Поїхали. Дівчина все так зробила, як мати наказувала. От сидять дівчата, прядуть, починки в кошики складають. Жартують, сміються, співають. Почали пироги ліпити. Наліпили, сіли вечеряти. А в одної дівчини впало на долівку веретено та й покотилось під постіль. Нахилилася вона, щоб його дотягнути, а там лежать таких три здорових злодії, що насилу влізаються. Налякалась дівчина, але нічого нікому не сказала, ніби й не бачила нічого. А тоді тихо шепнула одній дівчині на вухо, та — іншій. Одна встала та й каже:

— Ой, побіжу, бо мати наказала полотно з дроту забрати, а я й забула.

Друга теж встала:

— А я забула кури закрити, лаятимуть.

Та й теж вибігла з хати. Залишилась дівчина сама. Сидить за столом, їсть пироги та й каже:

— Всі святі, ідіть зі мною вечеряти!

— А нам можна? — запитав грубим голосом один із злодіїв. Дівчина злякалась, але виду не подала.

Повилазили вони всі троє, повсідались за стіл. Такі здорові та страшні.

— Ану, давай нам, вража дочко, всього, що маєш, — наказав той же грубий голос.

— Піду в комору, принесу сала, ковбас та сметани, — ледве чутно промовила дівчина.

— Тільки швидше, бо ми часу не маємо, ще треба в одне місце потрапити, — прогримів старший.

Пішла дівчина в комору ледь жива. А двері в комору були ковані, залізні. Закрилась вона там на засов, взяла в руки серпа та й сидить.

Чекали, чекали злодії — нема.

— Іди, подивись, де вона поділась? — наказав старший.

Пішов злодій в сіни, взявся за клямку, відкрити не може. Покликав інших злодіїв. Почали вони стукати, двері рвати, товкти ногами. Але вони не піддавалися. А дівчина ледь жива сидить в коморі і мовчить.

Надумали злодії дістатись до дівчини, бо дуже розізлились. Почали вони рити яму під дверима комори, щоб дістатись до неї. Рили, рили, ось уже й рука влізає, ось уже й голова...

І тільки показався один з ями в коморі, а дівчина взяла серпа та й відтяла йому голову, а потім витягла безголове тіло і поклала в кутку комори. От і друга голова показалась, вона й другому голову відтяла, витягла і теж поклала в куток.

Почав і третій лізти, але раптом помацав, що щось липке та тепле по руці тече. Принюхався, а то кров. Але не встиг руки забрати. Дівчина черкнула серпом і відтяла руку. Злодій налякався, крикнув з болю і, розлючений, сказав:

— Ну, чекай, вража дочко, я тебе ще достану.

Та й втік з хати. Приїжджають через день чи два батьки з ярмарку, а дівчина ледве відкрила двері. Подивився тато з мамою на неї, а вона як з хреста знята. Посивіла за дві ночі, бліда, тільки очі світяться та руки трусяться, а серпа з рук не випускає. Налякались батьки, зарубаних злодіїв закопали далеко в полі, а дівчину по бабах повезли, щоб відмовили, переляк вилили. Трохи ніби полегшало дочці, але вона більше лежала, втупивши в стелю очі. Хотіли забрати в неї серпа з рук, та не віддала.

— Він, мамо, ще прийде по мою душу.

— Хто, дитино?

— А той злодій, що я йому руку відтяла, він мене, мамо, не лише в спокою, от побачиш.

Лежить вона, слабує, а серп під одіялом поряд. А той злодій, що залишився живий, трохи поранену руку і думає, як би відомстити дівчині. Переодягнувся він у старця, вдягнув якесь дрантя, що дірка на дірці. Обмотав руку обрубану ганчіркою, почепив торбу через плече, натягнув бриля на очі і пішов по селах просити.

Приходить в те саме село, де жила дівчина, зайшов на обійстя, нема нікого. Зайшов в хату:

— Добрий день, люди добрі, може маєте що дати бідній людині, чи хліба шматок, чи води ковточок.

Мати кинулась до старця:

— Сідайте в нашій хаті, я зараз принесу вам і одежу добру, і поїсти, і щось в торбу.

А дівчина лежить на постелі, очі закрила, а під одіялом стискає серп, бо впізнала голос найстаршого злодія та й руку обмотану ганчіркою помітила краєм ока. Залишились вони одні в хаті.

— Ну, прощайся з сим світом, вража дочко, — та й кинувся на неї з ножем. А дівчина що мала сили махнула серпом по шиї злодія, аж голова відлетіла, як гарбуз. Гухнулось безголове тіло злодія на землю.

І тут сталось чудо. Встала дівчина на ноги, зразу їй полегшало, і крикнула вона на всю хату:

— Мамо, аж тепер я ніби камінь з плечей скинула, тепер я вільна від всіляких страхів, тепер я нічого не боюсь.

Зраділи мама з татом, бачачи здоровою свою дитину. З того часу в селі всі дивувались її мужності і сміливості.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

37 (5989). Злодії та мужня дівчина. СУС (956В). Записано Гаврушко Г. П. 2008 року. Боровик Фаїна Микитівна (1932). Хмельницька область, Деражнянський район, Гатна