Українські народні казки

Зозулина доля

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це дуже давно. В кінці села, що розляглося біля річки, в невеличкій хатині жили мати з дочкою Ганнусею.

Одного теплого літнього дня Ганнуся пішла з подругами купатись на пристань.

Накупавшись дівчата зібрались йти додому. Вони побігли по дорозі, тільки пилюка знялася, а Ганнуся стояла і переляканими очима дивилась на свій одяг. На ньому лежав великий вуж і людською мовою говорив:

— Зійду я із твого одягу тоді, коли ти пообіцяєш, що вийдеш за мене заміж.

Ганнусі не було ніякого виходу і вона погодилась із страшною умовою. Вуж швиденько сповз з одягу, Ганнуся одяглася і побігла доганяти дівчат. Про цей випадок ніхто не знав, призабула про нього і дівчина.

Ішов час. Ганнуся росла, дорослішала і гарніла. Мати не могла намилуватись своєю донькою. Якось вранці мати поглянула у вікно, а над горою стояла пиляка.

— Ганнусю, Ганнусю! — гукає мати — дивись у вікно, нікого не видно, а пилюга стоїть яка?

Ганнуся виглянула у вікно і здогадалася, що то вуж. Вона розповіла матері про пригоду на річці про те, що це вуж із своїми родичами прийшли по неї.

Мати злякалась за доньку, сховала її у піч і закрила заслінку. Двері різко відчинилися! В хату заповзли десяток вужів. Вони облазили всю хату, шукали Ганнусю, але дівчини не знайшли. Покидаючи хату, останній вуж махнув хвостом і відкрив заслінку печі, де була Ганнуся і забрав її із собою. Довго умивалась слізьми мати, але даремно.

Пройшли роки, жінка нічого не знала про долю своєї доньки, вона все плакала, журилася, молила бога, щоб хоч яку звістку приніс про долю її доньки.

Одного разу, пораючись по господарству, мати загледіла на дорозі жінку з двома діточками. Вона швиденько вибігла до воріт і впізнала свою доньку. Радості не було меж. Запросила в хату, нагодувала та й стала розпитувати, як живе та поживає вона з дітками?

Ганнуся розповіла, що живе добре, чоловік відпустив її погостювати.

— Як же ти будеш назад добиратись? — запитала мати.

— Я прийду до річки, стану на камені і почну кликати його тричі:

Вуже, вуже,

Мій ти друже!

Забери мене й діток

Ми скучили дуже.

— Добре, — каже мати, — лягайте відпочивати, а я ще попораюсь.

Почекала мати, доки дочка з дітками поснули, взяла сокиру, поклала у відро і пішла до річки, до того каменя. Стала на камені та й стала кликати. Тричі гукнула, коли на річці хвиля здоровенна піднімається.

Ось і вуж показався. Махнула мати сокирою і відрубала йому голову. Сокиру вкинула у річку, набрала води і спокійно пішла додому. Дома поводилась так, наче нічого не трапилось.

Ганнуся, прокинувшись, стала швиденько дітей збирати додому. Прийшла до річки, стала на камені та й гукає:

Вуже, вуже,

Мій ти друже!

Забери мене і діток

Ми скучили дуже!

Тричі гукнула, а чоловіка немає. Коли бачить на хвилях гойдається порубане тіло.

Злякалась,заховалась, заплакала і промовила дітям:

— Ну що ж, діточки, мабуть така наша доля. Ти, синочку, лети соловейком. Радуй своїм співом людей, звеселяй душу травневими вечорами. А ти, моя донечко, лети ластівкою, шануй своїх діток, будь турботливою господинею. А я полечу зозулею, буду над річкою літати, долю свою виглядати.

З тих пір зозуля не в’є собі гнізда, не піклується про своїх дітей, свою сім’ю. А мати зрозуміла, яку помилку зробила, згорювалась і померла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

212 (7458). Зозулина доля. СУС 425М. Записала Пальцун Л. Г. 2009 року. Онищенко Нона Леонідівна (1936). Дніпропетровська область, Покровський район, Романки