Українські народні казки

Зозуля

Українська народна казка Поділля

Жила на світі жінка. Було у неї троє дітей. Не слухались діти матері. Бігали, грались надворі з ранку до вечора. Одяг порвуть, а мати латай. У хаті насмітять, а мати прибирай. Тяжко їй було, а діти їй не допомагали.

Від життя тяжкого захворіла мати. Лежить в хаті, дітей кличе, просить:

— Дітки, пересохло у мене горло, принесіть водички!

Не один, не два рази просила мати. Не йдуть діти по воду. Нарешті захотів старший син їсти і заглянув до хати, а мати стоїть посеред кімнати і на пташку перетворюється.

— Брати, дивіться, дивіться, відлітає наша мама пташкою, — закричав старший син.

І побігли діти за матір’ю.

— Мамо, ми тобі водички принесли.

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку! Пізно, сини, не повернусь я.

Так бігли діти за матір’ю багато днів і ночей по камінні, лісами, горбами. Із ніг їх кров почала йти. Де вони пробіжать, там червоний слід залишається.

Назавжди залишила дітей мати-зозуля. Відтоді не в’є собі зозуля гнізда, не висиджує своїх пташенят, а при дорозі відтоді червоні маки ростуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

115 (6515). Зозуля. СУС —, багато варіантів. Записано 2009 року. Сійчук Анастасія Володимирівна (1942). Вінницька область, Калинівський район, Грушківці

Зозуля

Українська народна казка Полтавщини

Жила на землі бідна жінка. Було в неї четверо дітей. Не слухались діти матері. Бігали, гралися на снігу з ранку до вечора. Одяг намочать, а мати —суши. Снігу нанесуть, а мати — прибирай.

І рибу мати сама на річці ловила. Важко їй було, а діти їй не допомагали. Від життя такого тяжко захворіла мати. Лежить вона в хаті, дітей кличе, просить:

— Діти, пересохло в мене горло, принесіть мені водички.

Не один, не два рази просила мати. Не йдуть діти по воду. Нарешті, захотів старший їсти, зазирнув до хати, а мати посеред хати стоїть, кожуха одягає. І раптом кожух пір’ям вкрився. Бере мати дошку, на якій прала, і дошка та хвостом пташиним стає. Наперсток залізний їй дзьобом стає. Замість рук крила виросли. Обернулась мати пташкою і вилетіла з хати.

— Брати, дивіться, дивіться, полетіла наша мати пташкою! — закричав старший син.

Тут побігли діти за матір’ю.

— Мамо, мамо, ми тобі водички принесли!

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку! Пізно, синку, не повернуся я!

Так бігали діти за матір’ю багато днів та ночей по горах, по болотах, по степах. Ноги собі до крові пообдирали. Де побіжать там червоний слід лишається. Назавжди покинула дітей мати-зозуля.

І відтоді не в’є собі зозуля гнізда, не ростить сама своїх дітей.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

283 (7114). Зозуля. СУС —, багато варіантів. Записав правнук від прадідуся Петра 2009 року., Марченки, Диканський район, Полтавська область