Українські народні казки

Золота бджілка

Українська народна казка Полтавщини

— Як ніч надходить, то й казка приходить, — щовечора повторювала бабуся. От колись і розказала таке.

Жили в одному селі дід Маковей та баба Параска. Дід за бджолами доглядав, а баба про хатнє господарство дбала. І в дворі в них лад, і у хаті, як у вінку. Та одна біда не обійшла цих хазяйновитих людей — не було в них дітей. Чи то кара якась Божа, чи то лихі люди наврочили .Поки молоді були, начебто не так і журились цим, а як постаріли, то душа пеклась не раз.

Одного погожого дня заглядав дід у вулики. Потихеньку гомонів до них, упізнавав кожну комашку. Дідові любе їхнє дружнє дзижчання. Він міг подовгу сидіти під липами та й дивитися на працьовитих маленьких трудівниць. «Якби ж то й люди були такі неледачі, як ці бджілки», — не раз думав старий. От колись бджолине гудіння і приспало діда. Задрімав та сниться йому сон.

Іде він по пишному лісі, зелено й гарно навколо. Квіточки схиляються під ноги, пташки радісно цвірінькають. Як у раю, все красиве й чисте. Аж раптом уздрів повалене дерево, а на ньому рій причепився. Тьохнуло серце пасічника. Кинувся роя ловити! Спотикнувся—і розпластався на землі. Хотів підвестися, аж бачить під кущем сповиточок лежить. Придивився, а то дитинка. Руки простяг до неї, а бджола як укусить його! Так боляче, дід аж кинувся. Сів, очі тре. Аж тут і бабка тупцює до пасіки. Не втерпів дід та й розказав старій сон. А та каже:

— А може, це Божий знак. Давай, завтра діждемося та й сходимо в ліс. Він же тут близенько.

Дідові ця бесіда чудною здалася, та не став перечити жінці. От вранці ще роса не спала, а вони подалися в ліс. Ходили-ходили під кожний кущик заглядали, ніякої дитинки нема.

Сіли на суху деревину та й пожурилися. А ж тут опустилася на руку дідові бджола. Обережно Маковей торкнувся комашки й зачудувався:

— Та це ж золота бджілка! Що за диво?

Підлетить трішки і сіда на плече дідові.

— Що це значить?—дивується баба.

А дід слідкує за комахою. Знову вона піднялася, загуділа і сіла під кущ. Глянули старі, а на тім місці сповиточок з’явився. Кинулися до нього дід і баба, а там—дитинка. Взяли згорточок, та й додому подалися. Летіли, як на крилах. Розгорнули в хаті, а то дівчинка. Гарнюсінька — страх, всміхається до них. А в ручечці— золота бджілка. І стала та дівчинка старим за дитину. Тішиться подружжя її добрим серцем. Та все дякують золотій бджілці за щедрий дарунок.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

155 (4798). Золота бджілка. СУС —. Записано Озмитель М. А. 2008 року.
Оповідач: Пругло Марія Федорівна, Миколаївка, Зіньківський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.