☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Золота пшениця
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі чоловік та жінка, і було в них багато дітей. І такі були бідні, що нічого не мали. Робив у сім’ї один батько, він по наймах ходив, дітям на хліб заробляв.

Один раз ішов чоловік на роботу лісом і побачив під дубом старого діда. Лежить той, ледь губами ворушить.

— Чи не знайдеться в тебе, чоловіче, хоч ковтка води? — промовив.

У чоловіка в торбі були скибка хліба і бутилка з квасом. Він все і віддав. Дід з’їв хліб, напився квасу і каже:

— Долги треба віддавати. Я привезу тобі додому чувал золота.

Чоловік тільки посміхнувся на ті слова і пішов далі. Цілий день робив, як віл. Увечері, заморений, голодний, як собака, повернувся додому. Тільки двері в хату причинив, чує, що знадвору хтось кричить:

— Долги повертати треба! Забирай, чоловіче, чувал золота!

Чоловік, жінка і діти вискочили з хати, дивляться, а посеред їхнього двору здоровий чувал лежить. Рядом нікого нема.

Здогадався чоловік, хто це зробив. Розказав він про старого діда жінці й дітям. І почали всі розказувать наввипередки, як вони розбагатіють.

Жінка каже:

— Купимо хату.

Старший син сказав:

— І пасіку з бджолами.

Йому дуже меду хотілося. Дочки просили багато одежі, всякого печеного поїсти. Притягли чувал у хату. Розкрили, а там замість золота — зерно! Жінка в крик, діти плачуть. Так чоловіка допекли, що він серед ночі, голодний, кинув чувал собі на плечі і пішов з дому. Відійшов недалеко від хати, розсипав ту пшеницю по сторонах. Та й пішов у найми.

Цілий рік чоловік не приходив додому. Жінка з дітьми ледь з голоду не померли. Тільки на другий рік він повернувся додому. Підходить до хати, бачить — пшениця його виросла і стала, як ліс. На кожному стеблі був великий важкий колос, аж похилений. Колоски блищать на сонці.

Чоловік пойняв, про яке золото говорив дід. Він дуже зрадів. Погукав жінку, дітей. Ті прибігли і побачили золоті колоски. Радіють всі.

Скосили вони ту пшеницю, змолотили. Багато було мішків із зерном. І стали вони кожен рік сіяти пшеницю і збирати добрий урожай. А скоро і розбагатіли.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

201 (7446). Золота пшениця. СУС —. Запсиав Прокопенко Сергій 2009 року. Зуб Валентина Петрівна (1935). Дніпропетровська область, Васильківський район, Григорівка

Золота пшениця
Українська народна казка Кіровоградщини

Жили собі чоловік та жінка. Такі були бідні, як церковні миші. Мали вони стільки дітей, що забували, котрого як звати. Цей чоловік дрова рубав у лісі і тим хліб заробляв.

Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чолов’яга мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться, в болоті застрягла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:

— Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мішок золота.

Попрощався бідний чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав, танцював з радощів і все поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні. Ледве дочекався до обіду. Кинув сокиру і поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати і сердито каже чоловікові:

— Чому тебе треба зустрічати, коли ти ідеш додому з порожніми руками?

— Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щастя несу додому, — відповів чоловік.

Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав розповідати, що рано, коли йшов на роботу, то поміг дівчинці, в якої карета застрягла в болоті. Дівчинка наобіцяла привезти мішок золота, як сонце буде заходити. Усі дуже зраділи цій звістці. Чоловік почав розповідати, де він діне те золото, як буде використовувати його:

— Перш за все побудую великий будинок. У тому будинку буде дуже гарна веранда, а на підвіконнях стоятимуть цілий рік різні квіти. Біля хати розведу сад. А в саду розміщу пасіку з бджолами, що приноситимуть лікарський мед. Недалеко у долині буде ставок з усякою рибою. Жінка і дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів віддам до школи, до вищої науки. Кожен буде займатися улюбленою роботою...

Всі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце вже мало заходити, батько замовк. Першою отямилася жінка і сказала, що краще б чоловік додому карету приніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітра в полі. Вже час, а нема золота, і півдня згаяли. Як накинулася на чоловіка, а діти за нею. Мало до бійки не дійшло.

Але в цей час коло їхньої хатини зупинилась карета. З неї виглянула золотоволоса дівчинка і сказала, щоб чоловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали підстрибувати, а чоловік з радощів стояв на місці, як стовп. Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.

Чоловік ледве зняв з карети великий зав’язаний мішок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, як вітром здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв’язав і бачить, що в мішку гарна велика пшениця.

Лиш тепер попав у біду чоловік. Вже не міг далі слухати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі і подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то сердито порозкидав сюди-туди всю пшеницю і пішов найнятися десь служити.

На другий рік вернувся додому. Коли став підходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кожному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це те золото, яке дівчинка дала. Справжнє золото.

Дуже зрадів чоловік. І знову, як і рік тому, побіг, гукаючи, щоб ішли зустрічати його. Тепер уже не повірили йому і не вийшли назустріч. Зайшов він до хати і просить жінку та дітей, щоб ішли з ним. Спершу вони не хотіли, потім пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблискували на сонці, то дуже зраділи. Діти доторкалися до колосків руками, гладили, цілували . І не могли вирішити, що з ними робити .

Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно покосити, а потім дочиста помолотити і все золото скласти в мішки. Робили всі з великою охотою й радістю. Не залишали жодного колоска, піднімали кожну зернинку.

І так вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшеницю й збирали добрий урожай. З того часу зажили вони заможно, і більше раділи гарній погоді, урожаю, ніж мішку золота.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

1 (7882). Золота пшениця. СУС —, новотвір. Записав Приходько Роман (7 клас) 2011 року. Лушпай Г. В. Кіровоградська область, Олександрівський район, Олександрівка