Українські народні казки

Золотий Дунай
Українська народна казка Закарпаття

У давні часи мучився народ, бідовав. Пани що хотіли, то й робили із народом. Котра була файна жіночка, то була їх. А люди як ґаздовали, так і жили.

А в єдного чоловіка, єдного кметя, що робив у панів, була дівочка Аня. Вона дуже любила танцьовати. І любила дітей. Виросла та дівочка, їй було вже п’ятнадцять-шістнадцять років. А пан, котрий був над ними старший, хотів, щоби вона з ним на кочії возилася, щоби вона була його. Айбо вона то не дозволяла.

А в того пана був один син. І той би був дуже хотів дівочку Аню. І старий її карав, а син їй помагав. А коли Ані було вісімнадцять років, прийшли з кочією та забрали її силою. І повезли її до Золотого Дунаю. А там красні тополі, коло Золотого Дунаю, там ходили й гуляли великі й багаті пани, і був на Золотому Дунаї острів, там дуже красні співи були, і була там царицею дівочка-русалочка.

І ніхто з того острова не міг виїхати й не міг приїхати до нього, бо там ходили підводні човни.

І привіз її пан до Золотого Дунаю, і набрав з собою сильних напитків. А дівочка думає собі: «Що робити?» І сказала вона:

— Свою красу, любов і всю радість свою віддаю Дунаю.

І повний погар бухнула старому панови в очі. І скочила в Дунай, і попливла, і щастя її було, що вона віддала себе Дунаю. Її ті підводні дівчата на підводних човнах вхопили та винесли на острів.

А пан з розбитими очима приїхав додому. І звідав його син, де є дівочка Аня.

— Не є її, — сказав батько синови.

І пішов старий у лікарню, а на другий день син оголосив, що заступає все хазяйство. Одкрив він усе, що було.

— їжте, пийте-гуляйте.

То для народу чудо було, що такий добрий молодий пан. А тоді викликав він того, що був з його вітцем на кочії.

— Де є Аня? — звідав він його. — Де є? Витяг пістолет.

— Де? Кажи!

— ...Пішла в Дунай.

Пішов він на другий день до Дунаю, промовляє:

Звідти гора, а звідти другая.

Межи тими гороньками ясная зоря.

Я собі думав, що зоря зойшла,

А то моя мила Аня в Дунай пішла.

А я за нею, як за зорею,

Чистим полем, сивим конем аж до Дунаю. Прийшов туди, дивиться в Дунай — не є її. А Аня виділа з острова, що він там, і викликає підводний човен.

— Привезіть його сюди. Підплив човен до берега.

— Сідайте.

Взяли його на той підводний човен і висадили там, де вона була. А як його мамі дати знати, що він там? Тоді звідається Аня цариці русалок. Цариця писнула, і прилетів голуб. Написали цидулку, поніс її голуб і передав мамі. Прочитала вона: «Через тиждень ми прийдеме додому».

І в тиждень вони обоє приїхали додому, на своє місце. І він пустив народ на волю й то своє хазяйство роздав бідним. А собі лишив стільки, щоб міг з сім’єю прожити. І побралися вони обоє, і щасливо жили. І як вони двоїчко побралися, то й наша ця казочка кончилася.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
31 липня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.