☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Золотий кінь
Українська народна казка Поділля

Жили собі пан з панею, мали вони багато землі і не менше робітників. От одного разу каже пан до пані:

— Треба мені об’їхати землі, подивитися чи все зроблено до ладу, а ти залишайся вдома.

Пані погодилася. І тільки-но чоловік поїхав, як до неї завітав інший пан, з далеких країв. Пані поїхала з ним, залишивши все.

Повертається пан, а дружини немає, покої замкнені. Почав він людей розпитувати що і як, де поділася пані. От йому все й розповіли. Взяв він із собою води та їжі і пішов у світ шукати свою дружину. Йшов він, йшов, уже й запаси скінчилися, а він так і не знайшов своєї пані. Сів він на пеньочку тай зажурився. Аж іде сивий дідок із довгою білою бородою. Побачив пана, привітався та й запитує:

— Чого, чоловіче, добрий зажурився?

А пан відповідає йому:

— Мав я, дідусю, дружину хорошу, залишив вдома, а сам поїхав землі свої оглядати. Повернувся, а вона зникла. Кажуть, з іншим паном утекла. Ось я її й шукаю, щоб довідатися чи по волі, чи по неволі вона поїхала з ним. Але до цього часу не знайшов.

Дідусь йому й каже:

— Коли я був у Бога, він мені дав три листочки: один чорний, другий жовтий, а третій — червоний. З’їси один — станеш дідом старим, з’їси другий — станеш лебедем, з’їси третій — станеш золотим конем. Візьми їх.

Взяв пан ці три листочки, хотів подякувати дідусеві, а він зник, мовби його й не було.

З’їв пан чорного листочка і став дідом старим. Іде він, іде. Там його на конях підвезуть, там поїсти дадуть, звісно ж, дідусь, треба чимось допомогти старій людині. Так дістався до моря. З’їв жовтий листочок, став лебедем і переплив море. Вийшов з моря, а там поле широке, засіяне пшеницею. Він з’їв третього листочка, став конем, та й пасеться.

Аж тут виходять дід з бабою, бо це було їхнє поле. Побачили золотого коня тай зловили. Привели додому, дивляться, не начудуються:

— Звідки він тут взявся?

Та й вирішили продати його. Повели на базар. Люди обступили їх з усіх сторін, дивуються, про ціну розпитують.

— Сто червінців і не менше, — відповідають дід із бабою.

Ніхто не має таких грошей. Аж ось приходить пан з панею. Золотий кінь впізнав відразу ж свою дружину. От пан і вирішив купити золотого коня, а пані його вмовляє:

— Не купуй цього коня, це не кінь, це — біда наша.

Не послухався пан. Купив, привів до стайні і наказав служниці, щоб якнайкраще доглядала за золотим конем. Служниці кінь теж сподобався. Поїла його холодною водою, годувала відбірним зерном.

А пані не дає панові спокою:

— Заріж золотого коня, то не кінь, то — біда наша.

Пан ніяк не погоджувався, але вона його вже так замучила своїм проханням, що все-таки вирішив погодитися з дружиною. Почула про це служниця, прибігла до коня, обійняла його за шию і плачучи, сказала:

— Конику мій золотий, вже востаннє бачу я тебе, бо заріжуть тебе завтра.

А тут кінь заговорив людським голосом:

— Не плач, дівчино. Як будуть мене завтра різати, підійди близько, щоб кілька крапель крові впали на твій фартушок. Потім візьмеш його, закопаєш під вікном, де пан із панею сплять. Побачиш, що буде.

Служниця все зробила так, як сказав їй кінь. На другий день під вікном пана виріс величезний дуб. Пан здивувався і зрадів, що має тепер такого велета під вікном. Ходить і радіє. Але пані була іншої думки. Вона знову почала благати пана:

— 3ріж дуба, то не дуб, то біда наша.

Не хотів пан дуба різати, та все ж мусив послухати дружину. Довідалася про це служниця, прибігла до дуба, обняла його й каже:

— Дубе, дубе, зелений чубе, сокири точать, тебе зрубати хочуть!

А дуб їй відповідає

— Не плач, дівчино, як будуть мене різати, сховай три трісочки і кинь в море, де пан з панею купаються. Побачиш, що буде.

На другий день таки зрубали дуба, а служниця вчинила все так, як їй сказав дуб. На наступний день пан з панею пішли купатися. Тільки-но ввійшли в воду, як побачили прекрасного білого лебедя. Пан як його побачив, відразу ж захотів спіймати. Але пані застерігала його:

— Не чіпай лебедя, бо то не лебідь, то біда наша.

Та все ж пан не слухав, плив до лебедя, а він відпливав все далі і далі, кружляв навколо пана, аж доки той не втопився. Пані побачивши біду, побігла додому, щоб покликати на допомогу. А лебідь вийшов з води, вдарився об землю і став знову таким, як був, паном. Він теж поспішив за панею. Вона дуже здивувалася, коли побачила свого чоловіка.

— 3відки ти тут узявся? — запитала вона.

— Це ти звідки тут взялася, адже я тебе залишив вдома, далеко звідси, — відказав пан. Тоді зняв рушницю із стіни і застрелив свою дружину, а сам одружився із служницею. І жили вони довго і щасливо.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

99 (6055). Золотий кінь. СУС —. Записав Цицюра Богдан (7 клас) 2008 року. Мельничук-Холодюк Василина Платонівна (1915). Хмельницька область, Старокостянтинівський район, Ілляшівка