Українські народні казки

Золотий перстень

Українська народна казка Закарпаття

В зеленім гаю було дуже много грибків. А єден хлопець, такий біднячок, полюбив дівочку Маріку.

— Марічко, — каже, — підеме на гриби в зелений гай. Іванко заспав, а Марічка рано побігла й назбирала багато грибків. А Іванко прийшов, ходить, дивиться — нема грибків. Не може він найти. Іде помалу, йде, дивиться, і там забрано, і там забрано. Дивиться, щось блиснуло. Золотий перстень! Підойняв, поціловав і поклав у жебик. Найшов золотий перстень.

Виходить Іванко з лісу. Та й Маріка виходить.

— Що ти плачеш, Маріко?

— Я золотий перстень потеряла. Грибків назбирала, а перстень потеряла.

— Не плач, Маріко, золотий перстень туй.

— І-і-і, Іванку, ти мені даш?

— Я дам, аш ти мене поцілуєш.

— А-а-а, мені мама уповіла, би я нікого не ціловала. Тілько того, хто буде мій.

— Та я буду твій.

І вона поціловала його раз, другий і третій, і він їй дав перстень. Приходять вони додому, веселенькі такі. Та я що? Треба щось ізробити, щоб вони пібралися, щоб весілля було. А мамка говорить їй:

— Та тото бідняк. Та ти за бідняка би пішла, кой ти можеш за багатого леґеня піти?

Пішов Іванко додому, а за три дни приходить раненько і каже:

— Марічко, не йдеш за мене — будь здорова, я їду в Америку.

Документ — вже на руках. Хочу, щоби мене не називали бідняком, щоби я заробив гроші та в нас з тобою все було добре.

І поїхав у Америку. Там став на файну роботу. Робили там у три зміни, і він все добре виконував. Його дуже полюбили. Сказало начальство так:

— Коли ти так попрацюєш рік, ми тобі даєме в премію машину. І заробиш много доларів.

І виробів Іванко рік, і дали йому машину легкову, і він на шофера вивчився.

Заходить він увечері з хлопцями, з цімборами, випити пива після роботи. І увидів там хлопця з їхнього села.

— Василю, коли ти приїхав?

— Сьогодні.

— А моя Маріка ще не вийшла заміж?

— Нє, — каже. — Айбо йшов я недавно попри кладвище й там увидів пам’ятники на могилах її батьків. Вивмирали.

— Слухай, Василю, завтра я розраховуюся туй і їхаю додому, а ти підеш на мою роботу.

Та й каже він своїм панам:

— Цей хлопець буде робити то, що я.

Відправили його красненько на корабель, і машину з ним, і вшитко. Приїхав він кораблем і на машині йде. Заходить у своє село, а там такі світла, факели горять у Маріки. Він затрубив і став коло хати. Вибігли діти. Гов, якась машина! А вни машини й не виділи ніколи. Тоді перший раз.

Іванко заходить на весілля. Пан. А жених Маріки, Гаврило, такий п’яний. А вона як увиділа Іванка, скочила до нього через столи.

— Іванку мій дорогий! Обціловала його. А мати Гаврилова:

— Ідім додому.

То вже не так має бути, то вже прийшов Іванко.

Заніс Іванко до хати свої речі, подарунки, гроші. Та й всі такі задоволені. Випили лікеру америцького. Вни ще й не виділи того лікеру ніколи, а в Америці він був. Там і шоколад був, і всякі ласощі. І остався Іван там на все.

Рано встали вони, вийшла Маріка надвір. Вулицею йде дядько з бубником і бубнить: «Тра-та-та-та! Тра-та-та-та! Тра-та-та-та!»

— Що нового, батьку?

— Що? Гаврилів маєток іде на ліцитацію! Пропили з вітцьом! Вона зайшла до хати:

— Іванку, була би я втопила свою голову. Добре, що не пішла за Гаврила.

Гаврилів маєток ліцитують. Котрий ґазда більш дасть, то його буде земля. Прийшли Іванко з Марікою. Но що? Ліцитують. Не любиться Іванкови то, що вони сміються над Гаврилом, і він вийняв долари й закупив весь маєток. Бехнув долари на стіл і закупив. І пішли ґазди, бо в них не є грошей, як у нього. Каже він Гавриловому вітцю:

— Не плачте. Документи в мене. Будете пити — землю відбираю. Не будете пити — земля ваша.

Та й Гаврило з вітцьом лишили пити, а вни з Марічкою не просили від них гроші, бо ті зачали ґаздовати.

Та й добре вони з Марікою жили, і було в них мирне та веселе життя. І так наша казочка прийшла до кінця.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
31 липня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.