☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Золотий стручок
Українська народна казка Закарпаття

Учився в школі хлопець, і йшов додому після обіду. Звідає бабку:

— Кілько за копійку яєчок?

— Єдно яйце коштує дві копійки.

А він узяв та й потоптав їй ті яйця. А баба промовила:

— Аби тоді ся вженив, як ісходиш з кінця до кінця світ.

І він пішов і все розповів матері. Та набрав грошей і пішов по світі. Як ісходив світ від кінця до кінця, прийшов у свій край. Іде й найшов кусок мелаю. Видать, а там є золотий стручок. Він то виломив, а з мелаю вийшла дівочка.

— Дай водиці! — крикнула вона.

Він сют-тут — нема водиці, і дівочка зникла, іде він далі. Найшов другий такий кусок, а в нім золотий стручок. Та й вилущив, і знов таке саме було. Крикнула дівочка:

— Дай водиці!

Не є водиці, і дівочка зникла. Знов нема дівочки.

Іде він і находить третій кусок мелаю та в нім золотий стручок. Та й уже чекає, поки буде водичка. Найшов водичку, зайшов у ню, став і вилущив той стручок. Вийшла така дівочка красна!

— Дай водиці!

Він дав їй водички та вже добре, обнялися, обцілувалися. Уже є жінка. Іде з нею додому, а додому недалеко.

— Слухай, — говорить, — я іду за батьком та за мамою. Хай вийдуть назустріч, подивляться, яка ти жінка в мене.

— Ну йди. Я, — каже, — туй маленько побуду.

Зробив він їй таку колисочку й пішов, а вона в тій колисочці гойдається. А там колодязь був. Гойдається вона, а туй ідуть дві циганки, мати й дочка. А в тої дочки такі зуби великі. Дивиться тота дівка в колодязь:

— І-і-оой! Диви, мамо, яка я файна!

— Ай то не ти. То та, що там у колисці.

І подумала стара циганка: «Ге, положу тебе в ту колиску, то тебе хлопець возьме.» І лягла в колиску молода циганка, а тоту дівочку бухнули у воду. І пішла стара циганка.

Хлопець з батьками приходять з музикою, дивляться — не тота. Йой, не тота, не хоче він її, вертається геть. А йому кажуть:

— Не бай, та ми виділи таке та й таке. Всяке буває. Переговорили його та припровадили циганку додому. А тота най плаває там.

Та й що є? Видять, у колодязі ходить рибка. Хочуть її їмити. Ідуть до рибака, котрий ловить рибу. Закликали його.

— Що то за риба? — звідають.

Прийшов і той хлопець, той панський син. Він підставив руки, і риба сама підскочила на руки йому. Приносить він її додому, і сказав, щоб принесли скляноє корито. І налляли в нього водички та пустили ту рибу.

Приходить до своєї доньки стара циганка. І говорить до неї по-циганськи: най донька «заболіє» і скаже чоловікови, що треба зарізати тоту рибку. Вона з’їсть її та їй полівить. І переговорили його маму й вітця, і зарізали вони тоту рибку й зварили.

А до пана ходила єдна бабка, і їй до топанки єдна луска з тої рибки прилипла. І занесла вона її до себе додому. Ходить баба, дивиться, така файна груша виросла коло хиж. І-і-йо-ой! А циганка стара каже свої доньці:

— «Заболій».

«Заболіла» донька та каже тоту грушу зрубати й тими дровами варити їсти, тоді їй полівить.

А тота груша виросла від луски з риби. Вона рано зацвіла, а ввечері вже груші на ній були. І врубали грушу. І як рубали, впав з неї росток, а баба взяла той росток і занесла собі до хати.

Тота баба ходила до пана й замітала, прибирала там. І приносила від пана собі їсти. Принесла вона раз, поставила то на столі та вернулася ще раз до панів. Приходить додому, а хтось ту їжу в неї поїв. Хто поїв? Баба вийшла надвір і скоро вернулася — у хаті дівка чешеться! Баба забігла і до неї. А вона перекинулася гадом. Баба каже:

— Вертайся такою, як-ись була.

Вона перекинулася дівчиною та мовить:

— Бабко, як ви повіште, що я туй, мене не буде живої. Ота відьма мене знищить, циганка.

Бабка така весела, побігла до пані й принесла колачі. Питають пани:

— Що ви, бабко, такі веселі?

— Та таке й таке, радість у мене е, веселість велика.

Но нич. Іде попри бабину хату молодий пан. А бабка в панів. Видить він, якась дівчина в хаті чешеться. А він тихенько поза плечі їй зайшов. Дівчина раз-два хотіла чимось перекинутися, а він їй:

— Чим була, тим і будь.

— Слухай, коли вповіш, що я туй, мене не буде.

Він уже рад, уже веселий. Та й що? Пройшов тиждень, він скликав усі дівчата пір’я скубти. І вона, та дівочка, прийшла. Мало розскубли, треба попоїсти файно, маленько випити. Та й каже молодий пан:

— А тепер, дівочки, кожна оповість казку.

Дівчата оповідають казки, прийшло й на ню. І вона вшитко оповіла, як з нею було, все-все.

— Ага-а, то циганки таке зробили? — зрозумів він.

І поїмали циганок і покарали, а вони побралися та файно жили, як належить. І радість, і веселість була в них.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області 1 серпня 2002 року Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)