Золотом ходила, розою говорила
Українська народна казка Кіровоградщини
Колись давно-давно одним селом ішов собі дід. Дивиться, стоїть така гарна хатка. Думає: «Попрошуся переночувати». А господиня вийшла та й сказала, що і самим нема де спати. Дід їй сказав:
— Ну що ж, і за це дякувати.
Та й пішов далі.
А на краю села стояла бідненька-пребідненька хатинка, вкрита бур’яном і підперта палками. Зайшов дід до тієї хатини та й проситься переночувати.
— А чого ж, — відповів господар, — ночуйте, тільки в нас немає що й поїсти.
Баба намісила галушок з попелу, зварила, нагодувала діда і самі поїли. Вранці дід подякував та й сказав, що через деякий час у них родиться дочка, яка буде для них великим щастям.
От через деякий час у баби народилася дочка. Та така гарна, як зіронька на небі. Стала дівчинка ходить, за нею залишався золотий слід, а стала говорить — з рота падала роза. Та такий запах мала роза, що не можна ні сказать, ні описать.
А у заможної баби також народилася дочка. Стала ходить — смоляний слід оставляла, а стала говорить — жаба з рота стрибала.
От стала у бідних господарів дівчинка підростать, багато золота находила, багато роз наговорила. Збудували дід з бабою гарну хату, і в хаті все гарно. І дівчинка виросла гарна, як сонечко, та така ввічлива, роботяща.
От одного разу цим селом проїжджав цар. Дивиться, що то за будинок такий гарний. Думає: «Дай, зайду та подивлюся, хто там живе».
Зайшов, поздоровався та й попросив водички напитися. А баба говорить до дочки:
— Принеси, доню, водички панові.
Принесла дочка водички та й говорить:
— Пийте, пане добрий!
Сказала, а з рота випала роза. Глянув цар на це чудо, що слід золотий залишається і роза впала з неземним запахом, та й сказав бабі, що як виповниться дівчинці 16 років, щоб баба привезла її до нього, царя, і він на ній жениться.
Як виповнилося дочці 16 років, стала баба бідкатися, хто ж одвезе її дочку до царя. А багата кума це почула та й говорить, що вона її відвезе. От взяла кума дівчинку і свою дочку, що жаба з рота падала, та й повезла в город.
Завезла в ліс, прив’язала бабину дочку до дерева, виколола їй очі та й поїхала до царя.
Глянув цар на дівку, а вона ряба, гидка, а як заговорила, то жаби повискакували з рота. Цар говорить, що це не та дівчина, а кума каже, що це «переходний возраст». Як вона вийде заміж, то знову буде золотом ходити, а розою говорити.
А тим часом дівчинка, що була в лісі прив’язана, сильно плакала, кликала на допомогу. І біля неї стільки нападало роз, що на весь ліс був чарівний запах.
У цей час по лісі ходив лісник, почув плач та й пішов на цей звук. Бачить, стоїть прив’язана до дерева гарна дівчина, а біля неї повно роз пахучих, і під ногами купа золота. А сама вона сліпа. Розв’язав лісник дівоньку, забрав до себе. Вона і розказала йому, що з нею зробила кума. Так і залишилася вона жити в лісника. Багато золота находила і роз наговорила. Лісник робив із роз розову олію, продавав, так вони й жили.
От одного разу Марічка, ця дівчина, говорить, щоб лісник пішов до ювеліра і заказав такий перстень, щоб таку красу ще ніхто не бачив. Зробив ювелір перстень, приніс лісник його додому. А Марічка і говорить, щоб він пішов на базар і продав цей перстень. Тільки щоб гроші не брав, а за одне око перстень віддав.
Поніс лісник перстень на базар. Купців було багато, бо такої краси ще ніхто не бачив, але за око ніхто не купляв. А в той час кума виглянула у вікно, побачила, що стоїть продавець і повно людей біля нього. От вона і вийшла подивитися, що там. Глянула на перстень і також давай торгуватися. Сильно вже хотілося придбати цей перстень. Думала собі, що як цар його побачить, то й жениться на її дочці. Крутилася, вертілася, вийняла одне око і купила перстень.
Приніс лісник додому око, Марічка помазала розовою олією, воно так і приросло на місце. Через деякий час дівчина наказала лісникові, щоб пішов до ювеліра та заказав сережки, але такі, щоб ще ніхто таких не бачив.
Зробив ювелір такі гарні золоті сережки, а Марічка просить лісника, щоб продав їх за одне око.
Виніс лісник сережки на базар. Людей зібралося сила-силенна, але ніхто не може купити, бо ока зайвого ні в кого не було.
А кума знову виглянула у вікно, бачить, що той самий купець щось продає і повно людей біля нього. Вийшла вона, глянула, а ще такої красоти не бачила. Думає: «Ну як одіне моя дочка ці сережки, то цар її й полюбить». Крутилася, вертілася, а сильно вже їй сережки сподобались. Вийняла око і віддала його лісникові.
Приніс лісник додому око, Марічка помазала його розовою олією, око так і приросло.
Скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Марічка находила лісникові багато золота, наговорила багато роз. Став лісник дуже багатий. А дівчинка йому й говорить, щоб він пішов до ювеліра і заказав золотого слона, щоб були в животі непомітні дверці, і щоб у слоні могла поміститися людина.
Зробив ювелір такого слона, привіз лісник його додому. А дівчинка говорить, щоб того слона лісник повіз до царського палацу і подарив царю. Зібрався лісник, а Марічка каже, що вона піде в ліс по гриби. А сама залізла в слона, заховалася, дверці закрила.
Повіз лісник слона до царського двору та говорить слугам, що привіз гарний подарунок царю. Вийшов цар, глянув на слона, дуже сподобався йому подарунок. Подякував лісникові і зробив його начальником над усіма лісами. А сам поставив слона у себе в кімнаті біля дивана.
Цар приліг на диван, почитав книгу та й заснув. А Марічка виглянула, що цар заснув, та й говорить йому:
— Добрий день, пане добрий!
А роза так і випала. Сама вона знову заховалася в слоні. Цар прокинувся, глянув, зрадів та й став шукати куму з дочкою. Думав, що це дочка вже переродилася.
Мати наділа перстень своїй дочці, сережки, зраділа, що вже цар жениться. Зайшли до нього в кімнату. Дочка заговорила, а жаби так і посипалися, і смола на килимах лишилася від слідів. Цар їх і вигнав.
Походив кругом, дивився-дивився, нема нікого. Думає, звідки ж це роза взялася. Лежав-лежав цар та й знову заснув. А Марічка виглянула та й знову говорить:
— Добрий день, пане добрий!
А роза так і впала. Цар проснувся і дуже здивувався цьому. «Ну, — думає, — прикинуся я, що заснув, та гляну, звідки ці рози».
От лежав, він лежав та й буцімто захропів. А Марічка виглянула з слона і тільки хотіла щось сказати, а цар її хвать за руку. Зрадів дуже.
Марічка йому все й розказала. От цар заховав її, а сам покликав куму з її дочкою. Принарядилися вони обоє, зайшли, а цар і запитує:
— Щоб ви зробили, якби хтось виколов людині очі і прив’язав її у лісі до дерева на з’їдання звірям?
А кума говорить:
— Кинула б у яму, де багато зміїв.
А доця говорить:
— А я б прив’язала до хвоста коня і пустила в чисте поле.
А цар сказав:
— От ви самі й вибрали собі смерть.
Вивів він Марічку, кума злякалася, впала в ноги з дочкою і давай просити пробачення. А Марічка говорить:
— Одпустіть їх, хай собі живуть, як знають.
Відпустив цар їх додому, приїхали вони в село, а там все їх хазяйство згоріло.
А цар женився на Марічці, забрали вони до себе діда з бабою. Було дуже гучне весілля. І я там була, мед-пиво пила, по бороді покотилося, а в рот не попало.
Хто слухав — молодець, а хто не слухав, то послухай хоч кінець.