Золоті ляльки
Українська народна казка Полтавщини
Колись давно-давно жив собі один цар. І надумав він випробувати мудрість царя сусідньої держави. Для цього він велів своїм майстрам-ювелірам зробити із золота три однакові ляльки й послав їх з гінцем царю-сусіду. Гінцеві ж наказав:
— Ляльки ці мають однакову форму, вагу й розміри. Але вартість їх різна. Одна з них дуже дешева, друга дорожча, а третя — найдорожча. Хай розкаже цар, у чому тут таємниця.
Цар уважно розглянув ті ляльки, що прислали йому, але різниці між ними не бачив. Розпитував своїх найдосвідченіших майстрів, але всі вони говорили, що ляльки між собою нічим не відрізняються.
Тим часом слава про ляльки котилася далі і далі. Почув про них сирота-хлопчина, який сидів у в’язниці. Якось хлопчик каже сторожеві:
— Якби мені показали ті ляльки, я б знайшов різницю між ними, але за це хай мене випустять на волю.
Сторож про все доніс царю. Невдовзі показали хлопцеві ляльки. Він, придивившись, помітив у них у вухах дірочки. Взяв тоненьку дротинку і обережно просунув її у вухо першої ляльки. Дротинка виткнулася у неї з рота. Взяв тоді другу ляльку. Дротинка виткнулася з іншого вуха. У третьої ляльки дротинка застряла у вусі.
Усі присутні були дуже здивовані. Тоді хлопчик мовив:
— Ляльки подібні до людей, то й цінити їх треба, як цінять людину. Перша лялька нагадує базікала — язикату та ненадійну людину, тому ціни їй зовсім немає. Друга лялька мені нагадала неслуха — неуважну, пихату і вперту людину. Ні доброго слова, ні мудрої поради вона не послухає. Третя лялька нагадує мудру людину. Їй нема ціни, а тому ця лялька з усіх найдорожча.
Хлопчика похвалили за розум і став він радником у свого царя.
Золоті ляльки
Українська народна казка Кіровоградщини
Колись давним-давно був собі цар. І надумав він випробувати мудрість короля сусідньої держави. Для цього велів цар своїм майстрам-ювелірам зробити з золота три однакових ляльки й послав їх гінцем королю-сусіду. А гінцеві наказав:
— Ляльки ці мають однакову форму, вагу і розміри. Але вартість їх різна. Одна з них дуже дешева. Хай відповість король, у чому тут таємниця.
Король уважно розглянув ті ляльки, що прислали йому, вертів так і сяк. Та хоч як вдивлявся він у кожну ляльку, різниці між ними не бачив. Розпитував найдосвідченіших своїх майстрів. Але й вони всі зійшлися на одному: ляльки між собою нічим не відрізняються.
Тим часом слава про дивні ляльки котилася далі й далі. Почув про них і сирота-хлопчина, який жив у тому місті. Прийшов він до воріт та й каже сторожі:
— Якби мені показали ті ляльки, я б знайшов різницю між ними.
Сторожа донесла королеві про хлопця. Провели його в палати, показали ляльки. Хлопець, уважно придивившись, помітив у них у вухах дірочки. Взяв тоді він тоненьку дротинку і обережно просунув у вухо першої ляльки. Дротинка виткнулася у неї з рота. Взяв він тоді другу ляльку й знову просунув у вухо дротинку. Вона виткнулася з іншого вуха. У третьої ляльки дротинка застряла у вусі.
Усі присутні цим були дуже здивовані. Тоді хлопчина й каже:
— Вельмишановний королю! Ляльки подібні до людей, то й цінити їх треба так, як цінять людину. Перша нагадує базікала — язикату, пусту, ненадійну людина. Та й ціна такій ляльці — ламаний гріш. Друга лялька мені нагадала неслуха — неуважну, пихату й уперту людину. Ні доброго слова, ні мудрої ради людина така не послухає.
Третя ж лялька нагадує мудру людину, вдумливу, небагатослівну. Такій людині нема ціни, тож ця лялька з усіх найдорожча.
З такою розгадкою таємниці ляльок погодилися всі присутні. Хлопчину похвалили за розум і одразу ж послали відповідь хитрому цареві. А мудрий хлопчина-сирота став радником у свого короля.