Українські народні казки

Золоті роги
Українська народна казка Закарпаття

Був один пан, що мав золоторогого оленя. Він того оленя дуже сокотив. Зійшлися пити й гоститися два великих пани, той, що мав оленя, і другий. Як підгостилися, розказав цей пан тому другому, який у нього слуга вірний, як добре сокотить того оленя, і каже той другий пан:

— Тоти роги будуть мої.

Но а як? І заложилися вони на великі гроші.

А в того другого пана була файна дівочка, і отець дав їй такоє завдання: добути тоти роги й принести додому, як би то не було, а добути.

Слуга Іван сокотить оленя, а тота дівочка приходить ід’ньому, щоб добути роги. Принесла гроші та хоче ті роги купити:

— Іванку, сідайме.

Випили по чарочці доброго напитку, угостила вона Іванка файно:

— Продай тоти золоті роги.

А Іван не хоче. Іще по чарочці випили. Вона взяла Іванка на свої коліна, підтягла свою свитку. А Іванко погладив помаленьку білі ніжки. І так Іванка то розогріло. А вона каже:

— Іванку, най буде так, як ти хочеш.

І пообнімалися вони, і помиловалися файно. А тоді Іван пішов, золоті роги в оленя відбив та їй дав. І вона понесла їх домі.

А Іванко задумався. Прийде пан, що він буде панови казати? І увіткнув Іван у землю боту, на боту поклав шапку. «То буде Іван», — думає собі. А він сам буде пан. Кланяється він до боти:

— Добрий день, Іване!

— Добрий день, пане.

— Що нового, Іване?

— Пішов олень у ліс і загубив золоті роги. А пан каже:

— Брешеш, Іване.

Іван подумав: «Недобре то виходить». Починає спочатку. Знову кланяється:

— Добрий день, Іване!

— Добрий день, пане.

— Що нового, Іване?

— Прийшли опришки й вкрали золоті роги.

— Брешеш, Іване.

«І то недобре», — думає Іван. І кланяється третій раз:

— Добрий день, Іване!

— Добрий день, пане.

— Що нового, Іване? Отвічає Іван:

— Прийшла обмана на дурного Івана та й віддав золоті роги за білі ноги.

Та й заспокоївся Іван. А на другий день прийшов до Івана пан:

— Добрий день, Іване!

— Добрий день, пане.

— Що нового, Іване?

— Прийшла обмана на дурного Івана та віддав роги за білі ноги. І пан Івана вигнав з роботи. І ходить Іван, бідненький такий, бо вже того добра не є, що було.

А по вулиці ходить чоловік і бубнає. А Іван звідає того, що бубнає:

— Що нового?

— За дівочкою того пана прийшли сватачі. А вона не хоче ні за кого йти. Лиш за того піде, хто вгадає, які знаки на ній є.

Прийшли хлопці та й не можуть угадати. Та й прийшов Іван. А там сидить комісія й слухає, хто що говорить і що сватачі говорять. Підходить Іван.

— Ти скажеш, Іванку, що в неї за знаки?

— Скажу. Подумаю та скажу.

Прийшов він до неї, подивився й сказав перед комісії:

— Під плечем у неї золоті волоски. Як то сказав, комісія звідає її:

— Правильно він сказав? Вона каже:

— Правильно.

Призналася, що так. Дав він їй руку та поціловав її. І поклав їй руку на черево, а там уже щось є. І ще раз звідали дівчину:

— Правильно він сказав?

— Правильно, — підтвердила вона.

І взяв її Іванко за жону. І став зятьом барона, багатим чоловіком. І вже він жив межи панами. І пани жили, а Івани най бідують.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
1 серпня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.