Українські народні казки

Золоті черевички

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили собі дід з бабою і була у них донька. Захворіла бабуся і перед смертю покликача доньку і каже:

— На тобі зернятко, і як я помру, посадиш його в кінці городу і виросте з нього верба. Як тобі буде потрібна допомога, підійди і скажи: «Вербо-яра відчинись, Ганна-панна йде».

Після цих слів бабуся померла. Довго плакала Ганнуся за своєю матінкою, та потім згадала про зернятко, пішла на город, посадила його і невдовзі з нього виросла верба. Дівчина тішилася з цього, але недовго.

Дід надумав одружитися та взяв в дружини сусідку, злющу бабу та ще й з дочкою. Прийшла баба і стала господинею в домі, дідовій дочці проходу не давала. Заставляла багато працювати, виконувати найтяжчу домашню роботу, била її. Щонеділі баба зі своєю дочкою ходили до церкви. Нарядить свою доньку, як королеву, прибереться сама та й ідуть, і дід з ними. А бідна дідова дочка мусила дома робити всю роботу. А їй так хотілося піти до церкви, гарно вбратися, людей побачити.

І одного разу, коли всі пішли до церкви, вона зважилася. Побігла до верби і сказала:

— Вербо-яра, відчинися, Ганна-панна йде.

Верба відчинилася, а з неї діви так і виринули. Питають її:

— Панно наша мила, панно наша люба, що будемо робити?

Дівчина відповідає:

— Причешіть і приберіть мене до церкви.

Діви розчесали й заплели її довгу косу, вбрали у вишиту сорочку, гарну плахту, а на ноги взули золоті черевички.

Побігла дівчина до церкви. Вже йшла служба Божа. Стала збоку, плаче, б’є поклони. Мало хто з людей звернули на неї увагу, тільки панич зі своїм челядинцем не зводив з неї очей. Ще служба не закінчилась як дівчина вибігла з церкви. Прибігла до верби, віддала свій святковий одяг, надягла своє стареньке платтячко, і давай готувать до столу. Поприходили всі з церкви, обідають і розповідають, яка гарна дівчина була сьогодні в церкві, і як панич не зводив з неї очей.

Наступної неділі було те саме. Нарядилась вона у вербі-ярій постояла в церкві і втекла. А паничу дівчина дуже сподобалася і він захотів з нею познайомитися. Порадився з челядинцем, а той каже:

— На тому місці, в церкві, де вона стоїть, полиймо трохи смоли, черевички і попристають.

Так і зробили. На третю неділю дівчина знову прийшла до церкви, і коли хотіла втекти зі служби, черевички поприставали. Вона смикнула, але один черевичок залишився на підлозі. Панич питає:

— А що далі робити?

Челядинець каже:

— Підемо цей черевичок міряти усім дівчатам. Кому він підійде, то і є та дівчина, яку ми шукаємо.

Ходять по дворах, міряють. А наша баба свою дочку гукає:

— Йди доню, мий ніжки, золотий черевичок міряти. Ти гарна дитина, ніжки біленькі.

А до дідової дочки:

— Лізь на піч, нечупара, ледащо!

Ще й занавіску закрила за нею. От панич зайшов на подвір’я, міряє бабиній дочці черевичок — не підходить. А дідова дочка виглядає із печі. Челядинець побачив.

— А що там у вас за дівчина на печі?

Баба каже:

— Та то нечупара, грязнуля.

Але вони попросили дівчину злізти з печі. Міряють черевичок, а він підходить! Потім побігла дівчина на город до верби, принарядилась, взяла другий черевичок і прийшла до хати. Всі дуже з цього дивувались. Панич забрав Ганнусю до свого двору й одружився з нею. А верба-яра ввійшла в землю, а біля паничевого двору вийшла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

157 (8041). Золоті черевички. СУС 510А. Записала Вербовська Надія 2010 року. Вербовська Ганна Антонівна (1902). Кіровоградська область, Новоархангельський район, Іванівка