Українські народні казки

Казка про вірність

Українська народна казка Гуцульщини

Були собі два сусіди. В одного сусіда була дівчина, а в другого хлопець. Батьки дівчини були багаті, а батьки хлопця — бідні. Ті діти ходили разом до школи, і з маленьких вони звикли одно до другого, а як підросли, полюбилися. Батько дівчини придивився, що ці діти люблять одно одного. І зачав дочці казати:

— Вони бідні, а ми багаті. Нам буде встидно, як ти вийдеш за него заміж.

Але діти одно одного не покидали. Повиростали вони, і одне одному дали клятву, що мають обоє поженитися. І хоч батько хлопця був бідний, але він був муляр і непогано заробляв. І син його мав талант до малювання і пішов вчитися на художника. А матері в него не було. А дівчину не давали ніде вчитися, бо вона мала багатих батьків.

Хлопець писав листи до батька, а батько передавав їх тій дівчині. І вона знала, що він вчиться на художника. А батько дівчини договорився з одним багачем, щоб вона виходила за сина того багача заміж. А вона того не хотіла, чекала на свого хлопця. І сказала вона своєму батькові:

— Я не піду за цего багача. Ви скличте з цілої держави художників. Запросіть їх до себе, і хай вони намалюють свої малюнки. Котрого малюнок мені найбільше сподобається, за того я буду виходити заміж.

З’їхалися художники. І кожний собі окремо малював. І її хлопець приїхав і малював у одній кімнаті на стіні. Десь через тиждень вони все те подокінчували. Одні намалювали на стінах, другі на папері. А той хлопець намалював усі стежки, усі доріжки, якими вони ходили з тою дівчиною до школи. Змалював парту, на якій вони вдвох сиділи, школу змалював — все своє дитинство вималював на стінах.

Батько й дівчина ходили по кімнатах і дивилися, котрий найкращий малюнок. Вона ходила з кімнати в кімнату і все казала:

— Гарний малюнок, але мені не до вподоби.

І зайшли вони в ту кімнату, де малював її хлопець. І зразу сказала:

— Гарні малюнки і мені сподобалися.

Тоді батько дівчини заплатив усім художникам, а цему хлопцеви сказав, аби він залишився. Вони його приймали, їли, пили. І запитався батько того хлопця:

— Хто ви такий будете? А він сказав:

— Я ваш сусід, син муляра. І сказав батько:

— Будьте, що будьте, а я все одно не дам за вас дочку, бо мене би люди обсміяли, що за такого бідного віддав.

Пішов хлопець до свого батька, побув там і від’їжджає геть. І знов дають хлопець і дівчина одно одному клятву, що женитись одно без одного не будуть. І поїхав хлопець у іншу державу і поступив учитися на лікаря. Він уже листів не писав, і дівчина не знала, де він. Але все одно не віддавалася ні за кого.

А батько дівчини зустрінувся зі своїм давнім другом-багачем, і вони домовилися, що хлопець того другого жениться на цій дівчині.

Пройшло пару років. Від того хлопця ніяких чуток не було. І вона вирішила зробити голодовку, щоб умерти, як не дадуть її за того хлопця заміж. Зачала дівчина никнути і слабнути. Зачали викликати лікарів, би дівчину якось рятували. А дівчина далі никне. І пан дав оголошення, що його дівчина дуже слаба, і він дасть її за того, хто її врятує.

Цей хлопець приїхав, подивився на неї і зрозумів, що це вона сама собі таке зробила. І він узявся її лікувати. Ходить сам до магазину, сам купує все, а її нікуди не випускає. Вона зразу пізнала, що він той самий хлопець, і почала їсти, почала поправлятися.

Батьки були дуже раді цему лікареви і зачали його питати, скільки він хоче грошей.

— А як ви нежонатий, то беріть нашу дочку заміж. І він сказав:

— Я грошей не хочу, я хочу вашу дочку взяти заміж.

І посідали за стіл, їли, пили, і батько дівчини зачав питати, хто він такий. А він знов сказав:

— А ваш сусід, муляра син.

І батько й мати дівчини зачали їх обох обіймати й цілувати. І вже їх більше не розлучали. Відгуляли весілля і молоді щасливо зажили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
7 квітня 1985 року
Оповідач: Михайлюк Марія Іванівна (1933 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.