☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Казка-притча
Українська народна казка Кіровоградщини

Діялось те в часи війни. У одної жінки був син-одинак. Дуже вона його любила, оберігала, як могла. Одного разу пішла вона на роботу, а Миколку залишила дома разом із сусідським хлопчиком. Бавились діти іграшкою, що їм принесла сусідка. А потім та іграшка почала шипіти. Миколка зрозумів, що вона може вибухнути і хотів викинути іграшку. Та вона розірвалася в його руках і поранила хлопчика.

Хлопчика відвезли до військового шпиталю. Бідна мати щодня ходила провідувати дитину, але надії на одужання не було. Майже тиждень пролежав він без свідомості.

І цього разу поверталася додому, гірко плачучи. За сльозами дороги не бачила. Раптом почула, як хтось її запитує, чому вона плаче? Жінка оглянулась і побачила біля себе сивого чоловіка в білій свитині. Він був не просто сивий, а якийсь ніби весь сліпучо-білий. Вона розповіла про своє горе, а чоловік заспокоїв її:

— Не журись, — каже, — дома твій чоловік тебе чекає, повернувся з війни. А з сином завтра говоритимеш.

— Дай Боже, — відповіла жінка.

Вона хотіла подякувати за добре слово, але чоловік зник, наче його і не було. Злякана повернулась вона додому і розповіла бабусі-сусідці про все, що сталося.

— Іди додому і нічого не бійся, — сказала бабуся, — то був Святий Микола-Чудотворець. Він допомагає завжди в біді, якщо в тебе серце чисте.

Дома жінку справді ждав її чоловік, а син з часом одужав.

Говорили, що люди часто в ті часи зустрічали Миколу-Чудотворця і він допомагав тим, хто був у біді. А серце в цих людей було добрим і чуйним, а жили вони по правді і нікого не кривдили. Та й тепер можна зустріти цього святого, але рідко. Певно, добра поменшало.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

115 (7998). Казка-притча. СУС —, новотвір. Записано 2010 року. Злотнік Любов Іванівна (1957). Кіровоградська область, Олександрійський район, Івано-Благодатне