Українські народні казки

Калабок

Українська народна казка Чернігівщини

Жили сабє дєд і баба та дажились уже да того, шо й на хлєб нема. Ось дєд і каже бабє:

— Баба! Іди у хижку і назметай там мукі і спечі мене калабка.

Ось баба так і зрабила. Спекла калабка і аставила єго на акнє, шоб вєн ас-тигав. А він з акна та на призьбу, а з призьби та на землю, і пакатився. Катица, катица, а навстрєчу єму зайчік-пабігайчик та й каже:

— Калабок, калабок, я тебе з’єм.

— Не єж мене, зайчік-пабігайчик, я табє пєсєнку заспєваю.

— Ану заспєвай.

Я па засєку метений,

Я із мукі спечений,

Я ад баби удрав,

Я ад дєда удрав,

І ад тебе удеру.

Та й пакатився дальше. Катица, катица, а навстрєчу єму вовк:

— Калабок, калабок, я тебе з’єм.

— Не єж мене, вовчік-братік, я табє пєсєнку праспєваю.

— Спєвай.

Я па засєку метений,

Я із мукі спечений,

Я ад баби удрав,

Я ад дєда удрав,

Я ад зайца удрав,

І ад тебе удеру.

Та й пакатився апять. Катица, катица, а навстрєчу єму ведмєдь:

— Калабок, калабок, я тебе з’єм.

— Не єж мене, ведмєдь, я табє пєсєнку праспєваю.

— Ану, заспєвай.

Я па засєку метений,

Я із мукі спечений,

Я ад баби удрав,

Я ад дєда удрав,

Я ад зайца удрав,

Я ад вовка удрав,

І ад тебе удеру.

Ось калабок катица, катица, а навстрєчу єму лисичка:

— Калабок, калабок, я тебе з’єм.

— Не єж мене, лисичка, я табє пєсєнку заспіваю.

Ось калабок і праспівав. А лисичка й каже калабку:

— Я не пачула, сядь мене на єзик і праспєвай.

І калабок пачав співать:

Я па засєку метений,

Я із мукі спечений,

Я ад баби удрав,

Я ад дєда удрав,

Я ад зайца,

Я ад ведмедя удрав,

І ад тебе…

А лисичка його хап і з’їла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5 (6050). Калабок. СУС 2025. Записано 2008 року. Барабаш Людмила Іванівна (1942). Чернігівська область, Щорський район, Сновське