Українські народні казки

Калиточка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі чоловік та жінка. Була у них пара волів, а у їх сусідів — віз. Ото як прийде неділя, а чи свято яке, то зичать вони одне одному воли та воза, їздять чи на ярмарок, чи у гості. Так і ділились. Ото жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:

— Поведи воли та продай, справимо собі коня та воза, будемо на своєму їздити в місто та до родичів. Бач, сусід свого воза не годує, а нам волів треба годувати.

Чоловік налигав волів та й повів. Веде дорогою, аж ось наздоганяє його чоловік конем.

— Здоров!

— Здоров! — відповів чоловік незнайомцю.

— А куди це воли ведеш?

— Продавать.

— Поміняй мені на коня, — пропонує незнайомий.

— Давай, — погодився чоловік.

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав недалечко і зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти їдеш?

— Коня продавать.

— Поміняй мені на корову!

— Давай, — знову погодився чоловік на обмін.

Помінявся, веде дорогою корову, аж бачить попереду пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю та й пішов далі.

Овечка гарна. Але де не візьмись, розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакавсь з людьми, виміняв вівцю на гуску та й пішов понад річкою. Зайшов у село, стрічає там жінку, а та каже:

— Здоров, чоловіче!

— Здоров!

— А поміняй мені гуску на півня!

— Давай!

Помінялись, аж ось доганяє його чоловік. Питає:

— На продаж?

— Еге!

— А поміняй мені півня на калиточку.

— Давай!

Виміняв на півня калиточку та й поспішає додому. Аж тут тобі ріка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в чоловіка ні копієчки. Він і питається:

— А перевезете мене? Дам калиточку.

— Сідай.

Переїхав на другий берег. А там стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.

— Що тобі, — кажуть, — жінка вдома за це зробить?

— Аж нічого! «Добре, що хоч сам живий вернувся»,- скаже.

Та й побилися чумаки з чоловіком об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки віддадуть двадцять маж хури і з батіжками. Зараз одібрали одного

з-поміж чумаків, послали до чоловікової жінки. Приходить він та й питає ту жінку:

— Здорова була! А що чула за свого чоловіка?

— Здоров! Та нічого не чутно.

— Він воли на коня проміняв.

— От добре, возик недорого коштує, як-небудь зберемось.

— Та й коня проміняв на корову.

— Це ще краще, буде у нас молоко!

— А далі корову проміняв на свиню!

— І то добре, будуть поросята!

— Та й свиню проміняв на вівцю.

— І це добре. Будуть ягнята та вовночка, буде що в мене взимку прясти.

А чоловік далі веде:

— — Та й вівцю проміняв на гуску.

— То і це добре. Будуть і крашаночки, і пір’я.

— То він потім гуску проміняв на півня.

— О, та це ще краще! Півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.

— Та й півня проміняв на калиточку!

— І це добре, будемо, де хто заробить, чи він, а чи я, то все в калиточку складати.

— Та він і калиточку за перевіз віддав.

— Ну, що ж добре, що хоч сам живий та здоровенький вернувся, — такою була відповідь жінки.

Чумаки віддали чоловікові дванадцятеро маж. Повернувся він додому, та не з порожніми руками.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

101 (5161). Калиточка. СУС 1415. Записано 2008 року. Мельничук Ольга Іванівна (1936). Черкаська область, Монастирищенський район, Сатанівка

Калиточка

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони пару волів. Ото як прийде неділя чи праздник, то хто-небудь бере воли та воза і їде чи на ярмарок чи в гості. А віз був сусідський, отак вони й ділилися.

Одного разу жінка того чоловіка, чиї були воли, каже:

— Поведи воли на базар, продай, а купи нам коня та воза. Бо сусід свого воза не годує, а нам волів годувати треба.

Чоловік налигав волів та й пішов. Іде дорогою, аж стрічає його чоловік з конем.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти воли ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на коня.

— Давай.

Виміняв він коня, сів верхи та й їде. Коли це зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти коня ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на корову.

— Давай.

Поміняв він і веде дорогою. А на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він з хазяїном, виміняв корову на свиню, а потім свиню на вівцю. Поспішає додому. А тут де не візьмись річка, а на ній багато гусей. Підійшов ближче, розбалакався з людьми та й виміняв вівцю на гуску. Іде дорогою та й зустрічає жінку з півнем.

— Здоров!

— Здоров!

— Поміняй мені на гуску на півня.

— Давай.

Помінялись. Іде далі, коли це доганяє його якийсь чоловік.

— А куди це ти йдеш?

— Додому.

— Поміняй мені півня на калиточку.

— Давай.

Виміняв чоловік півня на калиточку та й спішить додому. А тут ріка широка розлилася, а на березі сидить дід, який перевозить. А в нього грошей чортма. Та вмовив діда перевезти за калиточку.

Переплили на другий берег, а там стояли чумаки. Як почули, що чоловік проміняв воли до калиточки, сміятися стали.

— Що ж тобі баба вдома зробить?

— Нічого, вона ще й зрадіє, що я сам живий вернувся.

Чумаки засперечалися з чоловіком, що коли його жінка не лаятиме, то вони віддадуть йому дванадцять маж. От приходить чоловік додому з одним чумаком. Чумак заходить до хати та й каже:

— Здоров!

— Здоров!

— А ти не чула про свого старого?

— Не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— От і добре. Возик недорого коштує, то якось купимо.

— Так він коня проміняв на корову.

— Ой, добре, буде у нас молоко.

— Та він корову поміняв на свиню.

— Це добре, будуть у нас поросятка.

— А свиню поміняв на вівцю.

— І то добре, будуть у нас ягнята.

— Та вівцю проміняв на гуску.

— От і будуть у нас крашанки та пір’я.

— А гуску проміняв на півня.

— А він нас буде вранці до роботи будити.

— Так і півня проміняв на калиточку.

— От і будемо складати в калиточку гроші.

— А калиточку віддав за перевіз.

— От і добре, що хоч живий лишився.

Нічого чумакові робити було, віддав 12 маж солі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

24 (4790). Калиточка. СУС 1415. Записала Шинкаренко С. А. 2008 року. Кубанова Дарія Митрофанівна (1920). Полтавська область, Решетилівський район, Перший Лиман