Українські народні казки

Калиточка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі чоловік та жінка. Була у них пара волів, а у їх сусідів — віз. Ото як прийде неділя, а чи свято яке, то зичать вони одне одному воли та воза, їздять чи на ярмарок, чи у гості. Так і ділились. Ото жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:

— Поведи воли та продай, справимо собі коня та воза, будемо на своєму їздити в місто та до родичів. Бач, сусід свого воза не годує, а нам волів треба годувати.

Чоловік налигав волів та й повів. Веде дорогою, аж ось наздоганяє його чоловік конем.

— Здоров!

— Здоров! — відповів чоловік незнайомцю.

— А куди це воли ведеш?

— Продавать.

— Поміняй мені на коня, — пропонує незнайомий.

— Давай, — погодився чоловік.

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав недалечко і зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти їдеш?

— Коня продавать.

— Поміняй мені на корову!

— Давай, — знову погодився чоловік на обмін.

Помінявся, веде дорогою корову, аж бачить попереду пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю та й пішов далі.

Овечка гарна. Але де не візьмись, розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакавсь з людьми, виміняв вівцю на гуску та й пішов понад річкою. Зайшов у село, стрічає там жінку, а та каже:

— Здоров, чоловіче!

— Здоров!

— А поміняй мені гуску на півня!

— Давай!

Помінялись, аж ось доганяє його чоловік. Питає:

— На продаж?

— Еге!

— А поміняй мені півня на калиточку.

— Давай!

Виміняв на півня калиточку та й поспішає додому. Аж тут тобі ріка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в чоловіка ні копієчки. Він і питається:

— А перевезете мене? Дам калиточку.

— Сідай.

Переїхав на другий берег. А там стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.

— Що тобі, — кажуть, — жінка вдома за це зробить?

— Аж нічого! «Добре, що хоч сам живий вернувся»,- скаже.

Та й побилися чумаки з чоловіком об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки віддадуть двадцять маж хури і з батіжками. Зараз одібрали одного

з-поміж чумаків, послали до чоловікової жінки. Приходить він та й питає ту жінку:

— Здорова була! А що чула за свого чоловіка?

— Здоров! Та нічого не чутно.

— Він воли на коня проміняв.

— От добре, возик недорого коштує, як-небудь зберемось.

— Та й коня проміняв на корову.

— Це ще краще, буде у нас молоко!

— А далі корову проміняв на свиню!

— І то добре, будуть поросята!

— Та й свиню проміняв на вівцю.

— І це добре. Будуть ягнята та вовночка, буде що в мене взимку прясти.

А чоловік далі веде:

— — Та й вівцю проміняв на гуску.

— То і це добре. Будуть і крашаночки, і пір’я.

— То він потім гуску проміняв на півня.

— О, та це ще краще! Півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.

— Та й півня проміняв на калиточку!

— І це добре, будемо, де хто заробить, чи він, а чи я, то все в калиточку складати.

— Та він і калиточку за перевіз віддав.

— Ну, що ж добре, що хоч сам живий та здоровенький вернувся, — такою була відповідь жінки.

Чумаки віддали чоловікові дванадцятеро маж. Повернувся він додому, та не з порожніми руками.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

101 (5161). Калиточка. СУС 1415. Записано 2008 року. Мельничук Ольга Іванівна (1936). Черкаська область, Монастирищенський район, Сатанівка

Калиточка

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони пару волів. Ото як прийде неділя чи праздник, то хто-небудь бере воли та воза і їде чи на ярмарок чи в гості. А віз був сусідський, отак вони й ділилися.

Одного разу жінка того чоловіка, чиї були воли, каже:

— Поведи воли на базар, продай, а купи нам коня та воза. Бо сусід свого воза не годує, а нам волів годувати треба.

Чоловік налигав волів та й пішов. Іде дорогою, аж стрічає його чоловік з конем.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти воли ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на коня.

— Давай.

Виміняв він коня, сів верхи та й їде. Коли це зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти коня ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на корову.

— Давай.

Поміняв він і веде дорогою. А на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він з хазяїном, виміняв корову на свиню, а потім свиню на вівцю. Поспішає додому. А тут де не візьмись річка, а на ній багато гусей. Підійшов ближче, розбалакався з людьми та й виміняв вівцю на гуску. Іде дорогою та й зустрічає жінку з півнем.

— Здоров!

— Здоров!

— Поміняй мені на гуску на півня.

— Давай.

Помінялись. Іде далі, коли це доганяє його якийсь чоловік.

— А куди це ти йдеш?

— Додому.

— Поміняй мені півня на калиточку.

— Давай.

Виміняв чоловік півня на калиточку та й спішить додому. А тут ріка широка розлилася, а на березі сидить дід, який перевозить. А в нього грошей чортма. Та вмовив діда перевезти за калиточку.

Переплили на другий берег, а там стояли чумаки. Як почули, що чоловік проміняв воли до калиточки, сміятися стали.

— Що ж тобі баба вдома зробить?

— Нічого, вона ще й зрадіє, що я сам живий вернувся.

Чумаки засперечалися з чоловіком, що коли його жінка не лаятиме, то вони віддадуть йому дванадцять маж. От приходить чоловік додому з одним чумаком. Чумак заходить до хати та й каже:

— Здоров!

— Здоров!

— А ти не чула про свого старого?

— Не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— От і добре. Возик недорого коштує, то якось купимо.

— Так він коня проміняв на корову.

— Ой, добре, буде у нас молоко.

— Та він корову поміняв на свиню.

— Це добре, будуть у нас поросятка.

— А свиню поміняв на вівцю.

— І то добре, будуть у нас ягнята.

— Та вівцю проміняв на гуску.

— От і будуть у нас крашанки та пір’я.

— А гуску проміняв на півня.

— А він нас буде вранці до роботи будити.

— Так і півня проміняв на калиточку.

— От і будемо складати в калиточку гроші.

— А калиточку віддав за перевіз.

— От і добре, що хоч живий лишився.

Нічого чумакові робити було, віддав 12 маж солі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

24 (4790). Калиточка. СУС 1415. Записала Шинкаренко С. А. 2008 року. Кубанова Дарія Митрофанівна (1920). Полтавська область, Решетилівський район, Перший Лиман

Калиточка

Українська народна казка Поділля

Був собі бідний хлопець у селі, мати померла, а він продав хату за п’ять рублів. Вийшов за село, дуже плакав, що остався сам. Плакав, плакав і пішов у світ. Але йшов лісом, коли дивиться, стоїть хатина. Нема в хаті нічого, тільки калиточка на стіні висить. Глядь у вікно — йдуть дванадцять розбійників. Він сховався у щілину. От прийшли розбійники, розділись, повмивались та й кажуть:

— Калиточко, накрий стіл!

З’явились заморські напитки і наїдки на столі. Наїлись, напились і кажуть:

— Калиточка, прибери!

Розбійники пішли з хати. Хлопець виліз і каже:

— Калиточко, на стіл!

Наївся, напився і каже:

— Калиточка, прибери!

Калиточка убрала. Тепер забрав калиточку в кишеню і тікати, йде лісом, а проти нього дід. І просить в нього:

— Чи нема в тебе, сину, шматочка хліба?

А хлопець каже

— А що ви мені дасте, діду?

— Дам тобі гарапника, поглушиш, що схочеш, будь-яке хочеш військо.

Погодував хлопець діда, а дід дав йому гарапника. Йде далі. Зустрічає його другий дід, теж просить їсти.

— А що ви мені дасте?

— Дам тобі палицю. Ти скажи: «Палице, рухайсь!» і вона все військо переб’є.

Погодував він цього діда та й пішов собі далі. Йде третій дід, просить кусочка хліба.

— А що ви мені за це дасте? — питає хлопець.

— Дам тобі сокирку, цією сокиркою скільки разів вдариш по пеньочку, в стільки тобі буде поверхів дім.

Погодував юнак і цього, а дід дав йому сокирку. І от йде він лісом, знайшов дуже славне місце в лісі, сподобалось воно йому. Вдарив дванадцять разів по пеньку і зробився дім в дванадцять поверхів.

Він виліз наверх, повісив калиточку на стіні, гарапника, а в кутку поставив палку. Сокирку поставив під ліжко, і сидить собі. Дивиться у вікно, йдуть дванадцять розбійників. Підійшли, дивуються:

— Скільки ми не ходили тут, а не бачили цього дому.

Вилізли наверх, дивляться, хлопець сидить, глядь на стіну, а тут і калиточка їхня висить. Як накинуться на нього з криками:

— То ми стільки ходили голодні через тебе! Ти нашу калиточку украв.

Вирішили, щоб скинути його з дванадцятого поверху. А хлопець каже:

— Я вас нікого не боюсь!

Тріснув гарапником і вони поглухли, а потім крикнув:

— Палице, рухайся!

Перебила палиця всіх, а юнак їх через вікно поскидав.

Пройшло чимало часу, надійшла звістка, що цар сусіднього царства об’явив війну. Цар, якому оголосили війну, пообіцяв, що хто побідить враже військо, тому віддасть півцарства і дочку-красуню за дружину.

Хлопець дав слово цареві, що побідить вороже військо. І тільки вийшло військо на поле бою, хлопець вдарив гарапником — все військо поглухло. А потім крикнув:

— Палице, рухайся!

Перебила палиця все військо. І тоді царева дочка дала йому іменний перстень. Цар поблагословив молодят і стали вони жити-поживати і добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

61 (6015). Калиточка. СУС (564). Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці

Калиточка

Українська народна казка Кіровоградщини

Були собі чоловік та жінка і була у них пара волів. А у їх сусіда — віз. Ото як прийде неділя, то бере хтось із них віз і волів та й їде до церкви. А на наступну неділю — другий, так і ділились. Раз жінка того, чиї воли, каже чоловіку:

— Сусід воза не годує, а волів треба годувати. Поведи їх на базар та продай. Купимо коня та повозку, будемо самі їздить до церкви.

Налигав волів чоловік та й повів на базар. Веде дорогою, а там чоловік коней веде і питає його:

— А куди волів ведеш?

— Продавать.

— Поміняєш мені на коня.

— Згоден

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Назустріч йому іде чоловік, веде корову. Та й каже:

— Здоров.

— Поміняй коня на корову.

— Давай.

Іде далі вже з коровою, а там на полі вівці та свині. Поміняв він спочатку корову на вівцю, потім вівцю на свиню. Через деякий час свиню на гуску, потім гуску на півня, а півня на калиточку. Іде далі, а там ріка, а на ній перевіз, ще й плату за нього беруть. А у чоловіка ні копієчки. От і віддав калиточку щоб перевезли. Переїхав на другий берег, а там чумаки. Ті розпитали, куди іде, звідки. Сміються з нього.

— Що тобі жінка зробить за це? — питають.

— А нічого не зробить.

Та й побились об заклад. Коли жінка не накричить, то віддадуть вони йому двадцять возів із волами .Відібрали одного із чумаків, послали до жінки. Той і каже їй.

— Здоров! Чула новину про свого чоловіка?

— Ні не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— Добре, віз на одного коня потрібний.

— А коня на корову.

— Ще краще. Буде у нас молоко.

— А корову на вівцю.

— І це добре, будуть ягнята та вовна.

— А вівцю на свиню.

— І то добре, поросята будуть.

— А свиню поміняв на гуску.

— О будуть у нас крашанки і пір’я.

— А гуску на півня.

— Та й це непогано, півень раненько співатиме.

— Та півня на калиточку поміняв.

— І це добре, щось заробимо і туди класти будемо.

— Та й калиточку за перевіз віддав.

— Добре, що хоть сам живий лишився.

Після цього чумаки мусили віддати чоловікові двадцять возів із волами.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

225 (8124). Калиточка. СУС 1415. Записала Клименко Анастасія 2010 року. Зозуля Лідія Василівна (1947). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Добровеличківка