Українські народні казки

Калиточка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі чоловік та жінка. Була у них пара волів, а у їх сусідів — віз. Ото як прийде неділя, а чи свято яке, то зичать вони одне одному воли та воза, їздять чи на ярмарок, чи у гості. Так і ділились. Ото жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:

— Поведи воли та продай, справимо собі коня та воза, будемо на своєму їздити в місто та до родичів. Бач, сусід свого воза не годує, а нам волів треба годувати.

Чоловік налигав волів та й повів. Веде дорогою, аж ось наздоганяє його чоловік конем.

— Здоров!

— Здоров! — відповів чоловік незнайомцю.

— А куди це воли ведеш?

— Продавать.

— Поміняй мені на коня, — пропонує незнайомий.

— Давай, — погодився чоловік.

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав недалечко і зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти їдеш?

— Коня продавать.

— Поміняй мені на корову!

— Давай, — знову погодився чоловік на обмін.

Помінявся, веде дорогою корову, аж бачить попереду пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю та й пішов далі.

Овечка гарна. Але де не візьмись, розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакавсь з людьми, виміняв вівцю на гуску та й пішов понад річкою. Зайшов у село, стрічає там жінку, а та каже:

— Здоров, чоловіче!

— Здоров!

— А поміняй мені гуску на півня!

— Давай!

Помінялись, аж ось доганяє його чоловік. Питає:

— На продаж?

— Еге!

— А поміняй мені півня на калиточку.

— Давай!

Виміняв на півня калиточку та й поспішає додому. Аж тут тобі ріка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в чоловіка ні копієчки. Він і питається:

— А перевезете мене? Дам калиточку.

— Сідай.

Переїхав на другий берег. А там стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.

— Що тобі, — кажуть, — жінка вдома за це зробить?

— Аж нічого! «Добре, що хоч сам живий вернувся»,- скаже.

Та й побилися чумаки з чоловіком об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки віддадуть двадцять маж хури і з батіжками. Зараз одібрали одного

з-поміж чумаків, послали до чоловікової жінки. Приходить він та й питає ту жінку:

— Здорова була! А що чула за свого чоловіка?

— Здоров! Та нічого не чутно.

— Він воли на коня проміняв.

— От добре, возик недорого коштує, як-небудь зберемось.

— Та й коня проміняв на корову.

— Це ще краще, буде у нас молоко!

— А далі корову проміняв на свиню!

— І то добре, будуть поросята!

— Та й свиню проміняв на вівцю.

— І це добре. Будуть ягнята та вовночка, буде що в мене взимку прясти.

А чоловік далі веде:

— — Та й вівцю проміняв на гуску.

— То і це добре. Будуть і крашаночки, і пір’я.

— То він потім гуску проміняв на півня.

— О, та це ще краще! Півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.

— Та й півня проміняв на калиточку!

— І це добре, будемо, де хто заробить, чи він, а чи я, то все в калиточку складати.

— Та він і калиточку за перевіз віддав.

— Ну, що ж добре, що хоч сам живий та здоровенький вернувся, — такою була відповідь жінки.

Чумаки віддали чоловікові дванадцятеро маж. Повернувся він додому, та не з порожніми руками.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

101 (5161). Калиточка. СУС 1415. Записано 2008 року.
Оповідач: Мельничук Ольга Іванівна (1936 року народження), село Сатанівка, Монастирищенський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Калиточка

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони пару волів. Ото як прийде неділя чи праздник, то хто-небудь бере воли та воза і їде чи на ярмарок чи в гості. А віз був сусідський, отак вони й ділилися.

Одного разу жінка того чоловіка, чиї були воли, каже:

— Поведи воли на базар, продай, а купи нам коня та воза. Бо сусід свого воза не годує, а нам волів годувати треба.

Чоловік налигав волів та й пішов. Іде дорогою, аж стрічає його чоловік з конем.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти воли ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на коня.

— Давай.

Виміняв він коня, сів верхи та й їде. Коли це зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти коня ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на корову.

— Давай.

Поміняв він і веде дорогою. А на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він з хазяїном, виміняв корову на свиню, а потім свиню на вівцю. Поспішає додому. А тут де не візьмись річка, а на ній багато гусей. Підійшов ближче, розбалакався з людьми та й виміняв вівцю на гуску. Іде дорогою та й зустрічає жінку з півнем.

— Здоров!

— Здоров!

— Поміняй мені на гуску на півня.

— Давай.

Помінялись. Іде далі, коли це доганяє його якийсь чоловік.

— А куди це ти йдеш?

— Додому.

— Поміняй мені півня на калиточку.

— Давай.

Виміняв чоловік півня на калиточку та й спішить додому. А тут ріка широка розлилася, а на березі сидить дід, який перевозить. А в нього грошей чортма. Та вмовив діда перевезти за калиточку.

Переплили на другий берег, а там стояли чумаки. Як почули, що чоловік проміняв воли до калиточки, сміятися стали.

— Що ж тобі баба вдома зробить?

— Нічого, вона ще й зрадіє, що я сам живий вернувся.

Чумаки засперечалися з чоловіком, що коли його жінка не лаятиме, то вони віддадуть йому дванадцять маж. От приходить чоловік додому з одним чумаком. Чумак заходить до хати та й каже:

— Здоров!

— Здоров!

— А ти не чула про свого старого?

— Не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— От і добре. Возик недорого коштує, то якось купимо.

— Так він коня проміняв на корову.

— Ой, добре, буде у нас молоко.

— Та він корову поміняв на свиню.

— Це добре, будуть у нас поросятка.

— А свиню поміняв на вівцю.

— І то добре, будуть у нас ягнята.

— Та вівцю проміняв на гуску.

— От і будуть у нас крашанки та пір’я.

— А гуску проміняв на півня.

— А він нас буде вранці до роботи будити.

— Так і півня проміняв на калиточку.

— От і будемо складати в калиточку гроші.

— А калиточку віддав за перевіз.

— От і добре, що хоч живий лишився.

Нічого чумакові робити було, віддав 12 маж солі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

24 (4790). Калиточка. СУС 1415. Записала Шинкаренко С. А. 2008 року.
Оповідач: Кубанова Дарія Митрофанівна (1920 року народження), Перший Лиман, Решетилівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.