Каня дощу просить

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного літа, коли була велика засуха, зібралися птахи на великому дубі і стали вирішувати, що робити.

— Давайте перелетимо в інше місце! — сказала каня.

— Ні! — відмовила мудра сова. — У багатьох є малі пташенята.

— Давайте прикличемо дощ! — не вгавала каня.

— Ні, каню. Це не допоможе, — м’яко відповів голуб.

— А давайте розчистимо старий струмок на узліссі, — пропищав малий горобчик.

— Це добре, — схвально кивнула стара сова, — так і зробімо!

Птахи полетіли на узлісся і почали прочищати струмок від глини і хмизу. Працювали всі, крім однієї. Каня не захотіла бруднити своє сизе пір’ячко. Вона сказала, що чекатиме дощу.

Довго працював веселий гурт. Та це не було марно — вода забила чиста, як скло.

Всі птахи прилетіли пити, прилетіла і каня. І хотіла вже нахилитись до води, коли решта налетіла на неї із докорами. І вона втекла.

З того часу в засуху каня літає по лісі з відкритим дзьобом і жалібно кричить. А люди кажуть:

— Каня дощу просить!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

15 (5470). Каня дощу просить. СУС —. Записано 2008 року. Похитун Явдоха Данилівна. Черкаська область, Городищенський район, Вільшане