Українські народні казки

Кара від господа бога

Українська народна казка Гуцульщини

Був такий собі Іван, що хотів знати, як у світі все робиться, як світ платить. Приходить він до одної хатки під лісом. А там бабка. — Бабко, найміть мене вівці пасти. А вна каже:

— Найму. Але би ти слухав, що я тобі скажу. Як будеш іти з вівцями, то ходи собі по лісі до дірявого моста. А на той бік би-с не йшов, бо там не моя паша. Як дійдеш до моста, вертайся сюди, хоч най будуть вівці голодні.

А він другої днини сокирку за пасик, прийшов до того моста, нарубав патиків, заклав діру і пішов наперед, а вівці за ним пішли. І переходять на той бік. Там паша файна, вівці пасуть.

Іде він далі, дивиться — чоловік заганяє в вербу потя. А в вербі дві дірі. Чоловік згори зажене — потя вдолину вилетить, здолини зажене — потя вгорі в дірку вилетить. А Іван говорить:

— Озми, чоловіче, одну дірку заткай, а в другу пустиш. Та й буде потятко там.

А той каже:

— Іди, чоловіче, куди тебе бог провадить з овечками.

Іде він далі і надибає чоловіка, що стоїть у ставі по шию в воді і кричить: «Ґвалт, дайте води ся напити!» Іван каже:

— Чоловіче, нагни голову і пий воду! А той відповідає:

— Іди, куди тебе бог з вівцями провадить!

Іде він далі, і така гнила смердюча колода лежить, а через неї вода тече. І він напився, і вівці п’ють тої води — дуже добра вода.

Іде він далі і приходить до хатчини. А в тій хатчинці дівчина варить м’ясо, то м’ясо їсть і грудьми замітає грань у піч. А він говорить до неї:

— Та візьми шматку. Та й замітай шматкою, а не грудьми. А вона каже до него:

— Іди, чоловіче, куди тебе бог провадить. Я, — каже, — маю тут бути до суду Божого.

Вертається він з вівцями до баби. Забирає тото дерево з моста, діру утворяє. Ввечір приганяв вівці додому. А баба каже до него:

— Ну, та й ти вівці перегнав, куди я тобі не казала?

— Бабко, простіть мені, що я таке зробив. Бабочко, — каже, — розкажіть мені, роз’ясніть, що я таке видів.

— Кажи, що видів, а я буду тобі пояснювати.

— Бабко, скажіть мені, що то є, що чоловік заганяє потя в вербу? В одну діру зажене, а воно в другу вилетить.

— Скажу тобі. Чоловік той убив чоловіка. І таку покуту має. Як не годен у вербу потя загнати, так не годен у чоловіка душу покласти.

— А що то значить, що чоловік стоїть по шию в воді, а просить води ся напити?

Каже бабка:

— То було так, синку. Чоловік ніс воду, а другий змучений чоловік ішов дорогою. І просив у него: «Чоловіче, дай води напитися». А він до него сказав: «Ади, лізь у керницю і пий, кілко хоч’, води. Бо я не маю коли. У мене робота». Той чоловік умер тоді без води. Та й він таку покуту має за чоловіка, що не дав йому води напитися.

— Бабко, а що то таке, що колода така гнила, смердюча лежить, а з неї така чиста, така ладна вода тече?

— То був піп-розбишака, але службу Божу правив добре, і та служба його тримає. Через гнилу колоду чиста вода тече.

— Бабочко, а що то є, що дівчина варить м’ясо і грудьми замітає грань?

— Та дівчина — велика грішниця. Вона тратила діти, і таку має покуту: ті діти варить і їсть, і грудьми замітає грань. Така кара від бога.

І сказала йому баба:

— Аби-с знав, як світ платить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
20 березня 1983 року
Оповідач: Біланюк Никола Іванович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.