Українські народні казки

Карай кривдників

Українська народна казка Гуцульщини

Солдат Іван відслужив у цісаря дванадцять років і був звільнений з війська, відпущений додому. На дорогу дістав пару ґрейцарів, два хліби і трохи сухарів. Сховав тото в солдатський мішок та й подався додому. А давно не було ні автобусів, ні поїздів. Мусів іти пішо. Йшов він, що йшов, харчі вже йому кінчалися, вже лишилося маленько хліба.

Надибав він великого дуба, а під тим дубом лежав старий сивий чоловік та й тяжко стогнав. Солдат порівнявся з ним, привитався до діда та й попросив дозволу коло него сісти. Та й зачав діда розпитувати, що його болить, що він так тяжко стогне. А дід каже:

— Нічого мене не болить, але буду вмирати, бо я давно не їв і дуже зголоднів. І не маю сили далі йти.

Солдат каже.

— Дідику, а ви би хлібця не їли? Я хотів би нагодувати вас чимось добреньким, але нічого не маю, лиш сухий хліб.

Розв’язав солдат свій мішок, укроїв грінку * хліба та й дав дідови. Дід хліб з’їв. Солдат відшукав джерело і приніс дідови сумкою води, напоїв діда. І дідови стало легше. Тоді каже дід до солдата:

— Що би я тобі, синку, дав у нагороду за твоє щире серце? Що ти мене врятував від смерти. Нічого такого я не маю доброго, щоб тобі подарувати, лиш одну торбу. Це така торба, що як хтось тебе буде кривдити або другому кривду робити, а ти будеш видіти, то лиш скажи: «Скік до торби!» То хоть би який був великий чоловік, він у тій торбі поміститься. І торба від того для тебе важчою не стане. Бери цю торбу від мене та й носи її на здоров’я. Та й карай тих, котрі людям кривду роблять.

Взяв солдат ту торбу, подякував дідови та й розійшлися. Дід пішов своєю дорогою, а солдат своєю.

Іде солдат Карпатами, зайшов у одно село, дивиться, а там якийсь чоловік б’є батогом хлопчика малого. А солдат став коло воріт та й каже:

— За що ви, ґаздо, б’єте свого хлопця? А ґазда каже:

— Це не мій хлопець, це слуга.

— А за що ви його б’єте? — питає солдат. А той каже:

— Бо він мені вівці відпас *.

— Він малий ще, — каже солдат — треба йому помочи *. А ви не маєте права так чужу дитину бити.

— Що, я не маю права бити?! — крикнув багач і зачав ще дужче бити хлопця.

А солдат увійшов у подвір’я та й каже:

— Ану скік до торби, як ти такий мудрий!

І той скочив до торби, солдат зав’язав торбу, перекинув через плече й пішов. Той кричить, проситься в торбі, а солдат каже:

— За то, що ти такий недобрий, будеш конати в торбі. А той каже:

— Я вже більше нікого не буду кривдити, доки жити буду, лиш випусти мене.

Солдат змилувався над ним та й каже:

— Ну вилазь. Але дивись, щоб ти був людиною. І накажи свої жінці, щоб і вона дитину не кривдила. Бо я ще прийду до вас і обох вас у свою торбу заберу.

Відтоді сирітку вже не кривдили, а солдат пішов далі помежи люди карати кривдників людських.

Походження та примітки

* Грі́нка — скибка (хліба).

* Відпа́сти — загубити пасучи.

* Помочи́ — помогти.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Рибне, Косівського району, Івано-Франківської області
27 березня 1986 року
Оповідач: Корнутко Юрій Йосипович (1912 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.