Катруся
Українська народна казка Кіровоградщини
В давні часи жили собі чоловік та дружина. Мали вони доньку Катрусю. Жили вони добре, та, на жаль, захворіла мама і померла. Батько довго сумував, але знайшов іншу жінку. А неї була дочка Олена. Катрусю вони не любили і примушували багато працювати. А Олена тим часом гуляла.
Одного разу каже Олена Катрусі:
— Ходімо до лісу, ягід нарвемо.
Пішли дівчата, а ввечері приходить Олена і приносить багато ягід. Та й говорить:
— От я скільки назбирала, а Катря пішла гуляти в гущину і не повернулася. Я гукала-гукала, а вона не обзивалася.
Батько чекав свою дочку і не дочекався.
Через деякий час їхали чумаки через ліс. Зупинилися відпочити. Один чумак говорить:
— Я зараз зріжу гілку і зроблю собі з неї сопілку.
Побачив він кущ калини. Зрізав гілку і зробив гарну сопілочку. Коли почав грати, сопілка заспівала:
Ой, помалу, чумаченьку, грай,
Та мого серденька не край!
Мене сестриця з світу згубила
Гострий ніж в серденько встромила.
Чумаки сиділи заворожені і слухали дивний спів. Ввечері приїхали в село і стали проситися на ніч. Господарі пустили, накормили, напоїли. Один чумак витягнув з торбини сопілку і почав на ній грати. Послухав господар дивний спів та й собі заграв. А сопілка й заспівала:
Ой, помалу, таточку, грай,
Та мого серденька не край!
Мене сестриця з світу згубила
Гострий ніж в серденько встромила.
Побілів батько, побіліла й дівчина, що сиділа на печі. Бо це була Олена, яка й згубила Катрусю. Простягнув батько Олені сопілку. Тільки дівчина піднесла її до губ, як вона заспівала:
Ой, помалу, сестрице, грай,
Та мого серденька не край!
Ти мене, сестрице, з світу згубила
Гострий ніж в серденько встромила.
Заплакала Олена і в усьому зізналася. І посадили її в темницю, де вона й досі сидить.