Українські народні казки

Катюзі по заслузі

Українська народна казка Чернігівщини

Жив дід і баба. Жили бідно-бідно. От і каже баба дідові:

— Та ти б пішов у ліс, викопав ямку, може б, що упало в неї.

На другий день пішов дід до лісу, викопав ямку. Пройшло два дні. Зранку пішов дід до ями в лісі і побачив, що там борсається заєць. Забрав його в мішок і приніс додому. Впустив у хлів.

На другий день знову дід пішов до ями в лісі. Бачить, щось борсається. Угледів, а то лисиця. Забрав дід і її додому. Вкинув у хлів до зайця. На третій день знову пішов дід до лісу і побачив, що у ямці борсається вовк. Важко було діставати його, але він дістав. Приніс у мішку додому, пустив у хлів. Так їх стало троє. На четвертий день знову пішов дід до лісу і побачив, що в ямці борсається ведмідь. Важко було ведмедя нести додому, але дід і його приніс, впустив до хліва. Так вони стали жити вчотирьох.

От дід і баба кажуть їм:

— Ідіть, працюйте. Досить сидіти на наших харчах.

Випустив дід їх і звірі пішли за здобиччю. Через декілька днів лисичка пригнала табун гусей, качок. Заєць приніс разки намиста (забрав те, що десь парубки і дівчата скинули на гуляннях). Вовк приніс великого кабана, а ведмідь бочку меду. Дід і баба раді, залишили їх жити у садибі.

Деякий час між ними був мир і спокій. Перша пригода сталася із зайчиком, він поїв на городі всю капусту, яку баба так доглядала. Вирішили зайця випустити назавжди з оселі. Друга пригода сталася з вовком. Крадькома, по одній-дві гуски їв кожного дня вовк. Дід і баба вирішили прогнати вовка назавжди. Ведмідь ще деякий час служив вірно діду і бабі, але і з ним сталася пригода. Всю рибу їв, яку так довго ловив дід на святки. Відніс дід ведмедя у ямку. Лише одна лисиця залишилася жити в господі.

Одного разу почула лисиця запах медку, який поставив дід на горищі, і каже до баби:

— Бабо, мене в куми звуть.

А баба їй:

— Відріж: лусочку хліба, да й іди.

Лисиця відрізала лусочку хліба і по драбині полізла їсти медок. Їла-їла, що аж п’яна стала. Злізла з горища, й каже до баби:

— Відкрийте двері, я п’яна.

А баба до неї:

— А як же твоє куменятко звать?

— Початочок, — сказала лисичка.

На другий день знову лисиці закортіло меду. Вона проситься у баби:

— Бабо, мене в куми зовуть.

— Відріж лусочку хліба, да й іди.

Їла-їла лисичка на горищі мед та й п’яна стала. Ледве злізла з драбини. Баба її питає:

— А як твоє куменятко звуть?

— Серединка, — сказала лисичка і засоромилась.

На третій день знову кортить лисичці меду. Вона проситься у баби:

— Бабо, мене в куми звуть.

— Відріж лусочку хліба, да й іди.

Відрізала лусочку хліба лисичка та й полізла по драбині на горище їсти медок. Їла-їла лисичка на горищі мед та й п’яна стала. Злізла з драбини, а баба й питає:

— А як твоє куменятко звуть?

— Переверточок, — сказала лисичка.

Настав Спас. Баба напекла пирогів і каже до діда:

— Діду, неси медок, який зберігається на горищі.

Поліз дід на горище, а там перевернута бочечка з-під меду. Дід з бабою вирішили, що нашкодила лисиця. На наступний день і її дід відніс і кинув у ямку.

Довго сиділа у ямці лисиця і не могла вилізти. Знесилилась. Бачить, на дереві, яке було над ямкою, сидить дроздик. Вона й каже до нього:

— Дроздику, дроздику, милий дроздику. Носи, носи гілочки в ямку, щоб я могла вилізти з ямки.

Носив-носив день, два, три, чотири дні дроздик гілочки, щоб лисичка вилізла з ямки. Врешті вилізла вона з ямки і каже на дроздика:

— Нагодуй мене.

— Добре, — сказав дроздик.

От побачив він, що іде дівчинка з корзинкою і несе батьку-косарю їсти. Сів дроздик наперед дівчинки, вона корзинку поставила і побігла за ним. А лисичка в цей час вийняла з корзинки їжу і всю поїла. Знову до неї прилетів дроздик, а вона йому:

— Напої мене.

Знову взявся до роботи дроздик. Бачить, один чоловік везе в бочці воду косарям. Дроздик сів на бочці, а чоловік як вдарить палкою по бочці, то вона і розкололась навпіл. А лисичка в той час п’є доскочу. Напилася і каже на дроздика:

— Розсміши мене.

Терпів-терпів дроздик і привів лисичку до багатої господи, де було на прив’язі багато собак. Дуже близенько підвів дроздик лисицю до собак, від яких вона чекала смішних історій, а вийшло навпаки. Тільки вона наблизилась, як собаки розірвали її.

Так і поплатилася лисичка за свої хитрощі. У народі кажуть: «Катюзі по заслузі».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

214 (4459). Катюзі по заслузі. СУС 15+56В. Записала Коробко Валентина 2008 року. Козел Ніна Петрівна (1923). Чернігівська область, Менський район, Бігач